30 квітня в Тернополі на будинку Народного Руху, що на вулиці Сагайдачного, встановили меморіальну дошку поету й відомому громадсько-політичному діячу Георгію Михайловичу Петруку-Попику, якому 18 квітня мало б виповнитись 85 років. Понад 10 років з нами немає цієї унікальної людини, але він своїм пером та невтомною боротьбою за незалежність України гідний того, щоб про нього пам’ятали нащадки.
Українській мові – статус державної
Георгій Петрук-Попик, маючи поетичні здібності та військове загартування (закінчив училище протиповітряної оборони Військово-морських сил), стояв біля витоків національного відродження української держави.
– Познайомив мене з Георгієм Михайловичем у 1983 році поет О. Астаф’єв, виходець із Тернопільщини, з яким ми в той час навчалися в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, – пригадує його добрий товариш та побратим, депутат Верховної Ради України першого демократичного скликання Володимир Колінець.
– Тоді Г. М. Петрук-Попик працював у Тернополі завідувачем відділу облсанепідемстанції. Коли я бував у Тернополі, то до нього заходив і ми вже тоді з ним розмовляли на патріотичну тематику. А коли я закінчив аспірантуру і після двох років роботи в Києві потрапив у Тернопільський педагогічний інститут, а це було у 1985 р., почав з ним зустрічатися частіше. Розмовляли про те, яку треба робити перебудову в Україні, в нашому краї. А саме – починати відроджувати справжню історію України, розпочинати боротьбу за національне відродження. У 1988 році ми розпочали боротьбу за українську мову, збирали підписи жителів краю до Верховної Ради ще УРСР з вимогою надання українській мові статусу державної і цього домоглися. А ще закликали мешканців Тернопілля до створення Товариства української мови ім. Т. Шевченка, «Меморіалу» тощо, пригадує пан Колінець.
Один із засновників Руху
Сучасникам Георгій Петрук-Попик найбільше запам’ятався як один з засновників Народного Руху України.
– Перша Крайова організація НРУ в Україні була створена саме в Тернополі в ніч з 24 на 25 березня 1989 року, що було на півроку раніше за проведення Установчого з’їзду НРУ, який відбувся в Києві 8-10 вересня 1989 р. А тернопільська Крайова Рада НРУ була створена на зборах спілки письменників саме за згодою Г. М. Петрука-Попика, який тоді очолював Тернопільську організацію СПУ. Перед проведенням цих збрів ми, ініціатори цієї ідеї (М. Левицький, Г. Петрук-Попик, Б. Ткачик, М. Куземко, я і ще дехто), окремо зібралися й обговорювали це питання та запропонували Петруку-Попику очолити Крайову організацію НРУ. Однак він відмовився і рекомендував очолити її М. Левицькому. Свою відмову він мотивував тим, що йому, як голові обласної організації СПУ і члену КПРС, влада не дасть змоги повноцінно працювати на цій посаді. Додам, що серед членів Тернопільської організації СПУ лише – Г. Петрук-Попик, М. Левицький і Л. Крупа та двоє членів Асоціації спілки письменників – М. Куземко і В. Квасновський – підтримували тоді ідею створення НРУ. Про це красномовно свідчить той факт, що коли у вересні 1990 року на Всесоюзному рівні відзначали 50-річчя приєднання Західної України до УРСР, в мітингу протесту проти цієї події, яку організовувала наша Крайова організація НРУ, взяли участь лише п’ятеро вищеназваних осіб, всі інші відзначали цю подію урочисто, за святковим столом разом з обкомівцями, – зазначив пан Колінець.
Від Тернопільщини Г. Петрук-Попик, М. Левицький, М. Куземко та В. Колінець були членами оргкомітету з проведення Установчого з’їзду НРУ. А на самому з’їзді від тернопільської делегації отримав слово лише Петрук-Попик, виступив конструктивно, разом з тим, як згадують його сучасники, – радикально.
Виключили з партії
За те, що Петрук-Попик був одним з ініціаторів створення Народного Руху України, його виключили з… Компартії.
– Коли у квітні 1989 року Г. Петрука-Попика виключили з КПРС за «действия, противоречащие требованиям устава КПСС, политическую незрелость, потакание экстримистам и демагогам…», ми, члени Крайової Ради НРУ, надіслали М. Горбачову телеграму протесту, мотивуючи тим, що його незаконно виключили, оскільки Народний Рух є громадською організацією за Перебудову, розпочату КПРС. Сьогодні це виглядає смішно, а тоді ми це зробили тому, щоб йому допомогти. Адже після виключення з КПРС його могли кримінально переслідувати і ставити питання про зміщення з посади голови обласної СПУ. Відповіді від Горбачова на цю телеграму ми так і не отримали, але в обкомі і міськкомі партії про неї знали, – згадує ті часи В. Колінець.
Петрук-Попик після виключення з партії пішов до пам’ятника Т. Шевченку, висповідався і написав такого вірша: «Чверть віку з дідьком у смолі купався, чверть віку змії в серце заповзали. Сьогодні – воля: од свого стовпа самі мене чортяки одв’язали».
Вже тоді Георгій Михайлович дивився на кілька кроків уперед та мріяв про незалежну Україну.
– У листопаді 1989 року я готував проект передвиборчої рухівської програми для наших кандидатів у депутати до всіх рівнів рад. Текст проекту узгоджував із Петруком-Попиком і ми зійшлися на тому, що в ньому обов’язково має бути пункт про відновлення української державності. Так і сталося, у програмі, яка була прийнята в грудні 1989 року, п’ятий розділ звучав наступним чином: «Відновлення Української національної державності», – зауважив Володимир Колінець.
Голосував проти нового Союзу
У березні 1990 року Петрук-Попик був обраний депутатом Тернопільської облради, а у жовтні того ж року – депутатом Верховної Ради СРСР по Збаразькому виборчому округу. Його перемога була переконливою. Обкомівець Н. Вовчук, що на виборах посів друге місце, набрав утричі менше голосів. Серед народних депутатів Радянського Союзу від України Г. Петрук-Попик був одним з найрадикальніших. 24 грудня 1990 року у Верховній Раді проводилось поіменне голосування по питанню: «Хто виступає за збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік?». «За» проголосували 1655 депутатів, «проти» – 20. У власній книзі «Аура слова і борні» Петрук-Попик напише: «Горбачов голосно вигукнув: «Негайно вивісити результати голосування, великими буквами показати тих, хто голосував «проти», нехай про них знає радянський народ». А. Лігачов сказав: «Эта двадцатка пайдет на атстрел». Серед цієї двадцятки було четверо депутатів від УРСР. Це письменники Р. Гром’як, Д. Павличко, Р. Федорів та Г. Петрук-Попик.
Акція проти Президента США
Маючи статус депутата Верховної Ради СРСР, Петрук-Попик мав право відвідувати сесійні засідання ВР УРСР. Був він на засіданні 3 серпня 1991 року, коли там виступав тодішній Президент США Дж. Буш-старший.
– Перед тим Буш побував у Москві, де мав розмову з керівництвом СРСР. Ми вже знали, що він закликатиме нас, депутатів ВР УРСР, працювати на перебудову і не приймати рішення про вихід України зі складу СРСР. Ми з Г. Петруком-Попиком, попередньо порадившись, вирішили написати плакат англійською мовою: «Нам не Ваших доларів треба, а волі!» З ним вийшли неподалік трибуни Верховної Ради під час виступу Буша. Коли той у своїй промові торкнувся озвученої вище теми, на мить замовк, витріщивши очі, чекав, що ми будемо робити далі. Оскільки ми тільки стояли на місці, не робили жодних викриків чи більш радикальних кроків, Буш, побачивши це, продовжив свій виступ. Комуністи йому аплодували. Але промова Президента США викликала критику в самих Штатах. Вже згодом, після підтвердження Всеукраїнського референдуму щодо рішення ВР України про незалежність України 24 серпня 1991 р., США визнали Україну, – зауважив пан Колінець.
Від засудження ГКЧП до ініціювання проголошення Акта Незалежності
Після оголошення ГКЧП Петрук-Попик разом із побратимами-рухівцями зайняли принципову позицію не визнавати його.
– На наступний день після захоплення влади так званим ГКЧП зібрались у приміщенні нашої Крайової Ради, обговорили ситуацію та ухвалили рішення засудити ГКЧП, не підкорятися його постановам і проводити акції протесту проти нього. В Тернополі на мітингу виступив Г. Петрук-Попик та закликав тернополян виступити проти ГКЧП. А ввечері того ж дня ми з Георгієм Михайловичем відправились до Києва, де засідала Народна Рада ВР УРСР. Виступав там і Петрук-Попик. Одноголосно вирішили питання про скликання позачергової сесії ВР, на якій депутати мали засудити ГКЧП і прийняти Акт Незалежності України. Паралельно у приміщенні ВР засідала Президія Верховної Ради, де теж обговорювалось це питання. До членів президії входили 5 представників Народної Ради, які час від часу приходили до нас та інформували про хід обговорення, а саме, що більшість членів Президії ГКЧП підтримує. Лише 23 серпня Президія висловилась за проведення 24 серпня позачергової сесії. Питання проголошення Незалежності ще півдня 24 серпня обговорювалось у перервах сесії. Ми з Петруком-Попиком на засіданнях Народної Ради вимагали, щоб після проголошення Акта Незалежності Верховна Рада прийняла постанову про заборону діяльності КПУ, націоналізацію її майна та проведення виборів до всіх рівнів рад. Це, як відомо, ВР України здійснила, але лише частково, – пригадує В. Колінець.
Після прийняття Акта Незалежності народ вирував. Петрук-Попик дорогою до Тернополя написав репортаж про цю воістину історичну для українського народу подію: «Такого Дня, о Боже мій, не бачено від Кия. Ще мить – і скине шкуру Змій, Тамбовський Вовк завиє. Відпустить мацальця Цар-Спрут, що цулив нас віками. З московських вирвемося пут – Воскреснем козаками. Кравчук, на сповіді немов, зриває голос тремко. Тенета злоби, з’юди, змов снує свої Гуренко. Підступно тріскає Мороз. Хтось воду каламутить. А Сатана – кремлівський бос – хвости чортяткам крутить. Та вже дарма… Сконає: зло, є в небі Бог. Його тепло.. І є Народна Рада. Бо не мовчить Павло Мовчан, Павличка в муках бачу. І Заєць, наче отаман, відчув левину вдачу, бо непокірний Колінець не стане на коліна..»
Про політичну діяльність Петрука-Попика як одного з перших рухівців описано в книгах «Три дні вересня вісімдесят дев’ятого», «Відродження держави» (Й. Шостака), «Пробудження»(В. Квасновського), «Вертеп» (Р. Гром’яка), «Україна постала з Народного Руху» (В. Колінця) та в багатьох інших публікаціях.
P.S.: Вічна пам’ять і вічна слава незламному борцеві за волю України Георгію Михайловичу Петруку-Попику!
Іван Білий
БІОГРАФІЯ
Народився Петрук-Попик 18 квітня 1932 року в с. Велика Іловиця Шумського району. Тобто в тому краї, де, по правді кажучи, і дотепер панує невисока національно-патріотична свідомість та існують ряд церков Московського патріархату. Тим не менше, майбутній поет виховувався в патріотичній родині. За професією – лікар. В оcтанні до початку перебудови роки працював заввідділом Тернопільської облсанепідемстанції. За покликанням Григорій Михайлович – поет. З 1983 року – член НСПУ. З 1984 по 1992 рр. очолював Тернопільську обласну організацію НСПУ. Автор восьми книжок поезій і художньо-публіцистичних творів. Серед поетичних збірок поезій окремі є і на патріотичну тему, як наприклад: «Співоче поле», «Полум’я Волині», «Бережи Україну і свободу», «Це ти, Україно моя» (пісні). Петрук-Попик – лауреат літературних премій ім. Братів Лепких та ім. Уласа Самчука.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Крайова організація, мова, Петрук-Попик
3811