На Тернопільщині минулого тижня побував президент Української Спортової Централі Америки та Канади Мирон Биц. Він ознайомився з організацією спортивного життя краю, після чого відбув на Київщину, де в ці дні проходить чемпіонат світу з футболу серед діаспорних команд, куди пан Мирон запрошений почесним гостем. Ми не могли не скористатися нагодою, щоби поспілкуватися з цим цікавим чоловіком, родина якого, до речі, є вихідцями з Тернопільщини.
«Пасху і Різдво святкували, як на Україні»
– Пане Мироне, відомо, що Ви народилися в США, а за яких умов Ваша родина потрапила на американський континент?
– Батько Павло – уродженець села Медведівці Бучацького району, воював на території України проти москалів і гітлерівців. Німці його спіймали і вислали у табір до Німеччини. Наприкінці Другої світової війни американські військові звільнили батька і він став водієм одного з тамтешніх генералів. З ним спершу переїхав до Англії, а згодом – і до Америки.
Матір Євгенія народилася в селі Божиків Бережанського району. Коли мала 10 років, то її, а також діда і його синів спіймали та вислали на роботу до Німеччини. Знову ж таки американці їх звільнили, і так майбутня дружина з дідом, бабцею та братами опинилася в Америці. Вже у США батьки познайомилися, там одружилися і жили довго, аж поки п’ять років тому не померли. Я ж народився у 1953 році.
– Батьки намагалися, щоби їхній син пам’ятав про Україну?
– Від 1 до 12 класу навчався в українській школі при церкві Непорочного Зачаття в місті Гемтремик біля Детройта (штат Мічиган). Також по суботах відвідував курси українознавства, на яких вивчав мову, граматику, літературу та історію. А посеред тижня ще й займався у Спілці української молоді (СУМ). В українському інституті музики вивчали українські танці, гру на бубні, скрипці, фортепіано.
– Якимось чином родина підтримувала зв’язки з Україною?
– Писав листи до своїх сестер і братів в Україні.
– У яких традиціях відзначалися великі релігійні свята?
– Пасху і Різдво святкували у церкві Непорочного Зачаття так, як би на Україні. 22 січня відзначали День Злуки Східної і Західної України.
– А де здобували фахову освіту?
– Навчався у двох університетах штату Мічиган. Вивчав бізнесові спеціальності.
– Чи перебували в дитячо-юнацькому віці у спортивному русі?
– Так, я грав у футбол і відбиванку (волейбол, – авт.). За команду «СУМ-Орлик» виступав в українських турнірах, які організовували СУМ, Українська Спортова Централь Америки та Канади, Союз українських спортових товариств. Коли перебрався до штату Нью-Джерсі, то грав у відбиванку в багатьох турнірах, виступав не лише в українських командах, а й американських. У футболі тричі з командою «СУМ-Орлик» виграв чемпіонство штату. Ще більші досягнення мав у волейболі. Наша команда виграла турнір серед восьми штатів і навіть виступала в Національному турнірі на першість Америки. Щоправда, там високим результатом не потішила, ставши дев’ятою у суперечці зі ста дружинами, що не є зле. Загалом у футбол перестав грати в 21 рік, а у волейбол – щойно як три роки тому (сміється, – авт.).
УСЦАК зібрав українським олімпійцям мільйон доларів
– За яких обставин очолили Українську Спортову Централь Америки та Канади (УСЦАК)?
– Як переїхав до Нью-Джерсі, то був в УСЦАК близько 10 років. Тоді через роботу та сім’ю на деякий час відійшов від організації, а повернувся до неї у 2000 році. В 2010-му став екзекутивним заступником, а в 2015-му – її президентом.
– Які обов’язки має президент УСЦАК?
– Маю координувати працю між клубами, створити нові українські клуби там, де це можливо, зберегти добрі зв’язки з Україною і старатися створити інтернаціональні турніри. Зокрема, плануємо організувати щось на зразок Олімпіади – масштабні змагання українців зі всього світу. На цю тему будемо говорити з Міністром спорту України, а також на засіданні рад НОК України. Маємо орієнтовну дату – 2020 рік. Світовий турнір молоді і спорту українців усього світу попередньо виявили готовність у себе прийняти Тернопільщина, Львів та Київ.
– А мали до цього контакти з офіційною українською спортивною владою?
– Як Україна стала вільною, то УСЦАК допомагав фінансово олімпійському руху. Тоді зібрали близько одного мільйона доларів, щоб атлети, які виступали за збірну України, мали національні строї і належно виступили на Олімпіаді. На наступних Олімпіадах теж допомагали, але вже не як окрема організація, а спільно з іншими українськими товариствами. Також, не пригадую, який то був точно рік, поїхала УСЦАК на Україну. Близько 400 молодих дівчат і хлопців грали у копанку, відбиванку, проводимо змагання з легкої атлетики, шахів у різних містах України.
– Чим займається організація, яку Ви очолюєте?
– УСЦАК – це федерація українських спортових клубів, яких на сьогодні є 39, із них – 25 американських і 14 канадських. Ці клуби культивують футбол, волейбол, плавання, хокей, теніс, шахи, легку атлетику та бейсбол. Сама УСЦАК організовує турніри, куди з’їжджаються наші клуби і виступають один проти одного. До прикладу, на кінець літа понад 10 тисяч українців з’їжджаються на Український тиждень спорту, під час якого відбуваються турніри з багатьох видів спорту.
– Скільки спортсменів загалом об’єднує Ваша організація?
– Загалом УСЦАК об’єднує кілька тисяч чоловік. Найбільший клуб є у Філадельфії, вони мають тільки 50 футбольних дружин (чоловічі й дівоча), також потужні клуби «Чорноморська Січ», «Крилаті», «Черник», «СУМ». До нас як входять нові клуби, так і виходять. Якщо клуб у доброму стані і платить членську вкладку, працює для добра українського спорту, то двері для нього відкриті, а були такі, яких ми мусили звільнити із членства.
– Чи є на американському континенті спортивний осередок вихідців безпосередньо з Тернопільщини?
– Ні, не думаю. Хоча мені відомо, що багато гравців із Тернопільщини виступають за інші спортивні клуби.
– Ви приїхали в Україну як гість футбольного турніру в Ірпіні, де вперше виступає дружина від УСЦАК. Чому тільки тепер вирішили відвідати ці змагання, адже вони проводяться вже всьоме?
– Спортивні товариства Америки і Канади мають багато футболістів. Чимало з них приїхали як студенти або на роботу. Я не кажу, що у всіх, але у декого з них могли закінчитися візи і, поїхавши в Україну на футбольний турнір, вони могли не повернутися назад.
– Що очікуєте від діаспорного чемпіонату світу з футболу?
Думаю, що це буде надзвичайний турнір, а його переможцем стане збірна Америки і Канади (сміється,– авт.).
– Хто фінансує Вашу організацію, адже маєте багато змагань, а це, напевно, величезні витрати?
– Маємо членську вкладку. Кожен клуб робить певні внески, поза тим отримуємо дотації від українських фінансових установ та багатих українців Америки й Канади. Також, проводячи спортивні турніри, намагаємось вийти на «нуль». Деколи навіть дещо заробляємо, як кажуть, пару «копиків», а часом і ні…
Відкрили спортовий музей і Дім спорту
– Робота в УСЦАК громадська?
– Українській громаді віддаю дуже багато часу як волонтер.
– А яка основна Ваша діяльність?
Довгий час працював у банку, досягнув посади віце-президента банку, а тоді вирішив піти на власні хліби. Покинув працю в банку, де відпрацював 15 років, останніх 25 років займаюся власною справою. Маю бізнес, пов’язаний з оцінкою вартості об’єктів нерухомості. Моя праця є специфічна, оцінюю об’єкти нерухомості для адвокатів, юристів, які мають справу в судах, у тому числі і пов’язаних з розлученням.
– Цікаво, хтось з українським корінням входив до збірної США чи Канади?
– Таких даних не маю, але з дружиною Христиною відкрили Український спортовий музей та створили Український спортовий дім слави, які постійно діють у Філадельфії в приміщенні «Тризуб». Перевіряємо кращих спортсменів із різних видів спорту, хто має українське походження, і чи та особа може ввійти в Дім слави. До нього прийняли таких відомих людей, як Сергій Бубка, Віталій Кличко, Вейн Грецкі тощо. Написана історія кожного, де він виступав і що здобув. Загалом до Дому слави на сьогодні ввійшли 125 людей. 15 вересня відбудеться третій бенкет, на якому Дім слави поповниться черговими особами.
– Дружина Христина допомагає Вам в організації?
– Вона є референтом з хокею, допомагає з музеєм і Домом слави. Також особисто створила український фестиваль, який щороку відбувається на арені під час гри професійної американської хокейної дружини.
– А як познайомилися з пані Христиною?
– Під час змагань із волейболу. Я грав, а вона била нам «Браво!» (сміється, – авт.). Наступного місяця буде 41 рік, як ми разом живемо. Маю доньку, яка мешкає з чоловіком і моїм внуком у Флориді, а син – музикант, проживає в Нью-Йорку. Зараз на гастролях у Франції, Іспанії, потім на запрошення уряду приїде в Україну, а далі матиме концерт у Туреччині.
– У 1976 році в Монреалі (Канада) на Олімпіаді під час матчу між СРСР і НДР 20-річний «сумівець» Данило Мигаль вибіг на поле у вишиванці та з прапором України, після чого станцював гопак. Таким чином представник діаспори підтримав співвітчизників, адже тоді в складі збірної СРСР було дев’ять гравців київського «Динамо». Чи відомо про долю цього сміливця?
– На жаль, ні. Про той випадок чув, але не більше. Знаю також, що на відкритті Олімпіади в Монреалі українці з діаспори вивісили великий український синьо-жовтий прапор і заспівали «Ще не вмерла Україна!» І все це потрапило в офіційну частину телетрансляції.
– Дивлячись на роки, прожиті в Америці, як українцям на чужині не забувати, що вони є українцями?
– Треба запам’ятати те, що тато й мама навчали мати Україну в серці, а Бог допоможе гроші заробити.
– Ваші побажання українцям, що живуть у діаспорі.
– Щоби вони ніколи не забули про Батьківщину!
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418