Автошляхи України давно вже перетворилися на «дороги смерті», де ледь не щодня через прагнення випробувати сталеві «м’язи» залізних коней стаються аварії. Під час жахливих зіткнень травмуються й калічаться люди, а часом стається і непоправне…
Тим часом до чого тільки не вдаються водії, аби обдурити інспекторів патрульної служби та зберегти водійські права й уникнути штрафу! Найчастіше (особливо у сутінках або вночі), поки поліцейські підходять до зупиненого автомобіля, порушник встигає пересісти на пасажирське крісло. І коли здивований правоохоронець цікавиться, чому він це зробив, водій спокійно пояснює інспектору Петренку, що насправді шофер десь пішов, а він – звичайний пасажир, що змушений його чекати. Відеозапису нема, тож спробуй потім у суді довести, що спритний шибайголова просто надурив дорожній патруль?!
Інший спосіб – на місці аварії визнати свою провину, та варто порушнику постати перед шальками Феміди та ще й поруч із «добрим порадником» – адвокатом, як в обвинуваченого з’являється абсолютно нова версія подій. Зрештою, як це відбувалося нещодавно на засіданні в обласному апеляційному суді.
Отже, 18 березня ц. р. пізньої години Іван О. повертався вулицями рідного Збаража з дня народження. Була неділя, звечора підморозило, тож керований ним автомобіль «Опель Вектра» трохи «водило» по дорозі. Це алкоголь звеселяв та бурлив у крові. Аж тут потрібно було з другорядної дороги виїжджали на головну. Іван замість того, щоби пригальмувати та пропустити «Фольксваген», що мчав відповідно до правил дорожнього руху, маючи перевагу, сам натиснув на газ. І раптом нічну тишу прорізав дзвін розбитого скла, скрегіт металу, скрип гальм.
Коли перед очима Івана все трохи прояснилося, крізь павутиння лобового скла він побачив спереду розбиту іномарку, злякався й вирішив втекти. Молодик здав назад, натиснув на газ і повернув до кооперативних гаражів, що неподалік магазину «Берізка». Щоправда, горе-втікач переплутав повороти і з переляку заїхав у тупик. Не встиг він вийти із салону, як до машини підбігло двоє розлючених чоловіків і відібрали ключі запалення. Згодом стало відомо, що це чоловік жінки-водія із протараненого «Фольксвагена» та їхній знайомий. Незабаром сюди ж під’їхав ще й батько потерпілої. Тож поки приїхав дорожній патруль, порушника тримали у надійному «кільці».
У присутності свідків аварії Іван повністю визнав свою провину й підписав усі протоколи. Навіть зізнався, що випив 200 грамів горілки та сів за кермо.
Проте згодом у Збаразькому районному суді обвинувачений різко змінив свої покази і почав стверджувати, що насправді за кермом «Опеля» перебував власник іномарки, такий собі Олександр М. із Донецька, а він собі дрімав поруч. І саме Сашко втік із місця ДТП, доїхав до гаражів, що в районі торгового комплексу «Берізка», і втік. Де донеччанин живе, працює та взагалі перебуває, Іван безпорадно розводив руками. Автомобілем же користується за дорученням. Більше того, жоден із протоколів про вчинені адміністративні правопорушення він не підписував і будь-яких пояснень не давав, а його підпис і пояснення підробили працівники поліції!
На горе автопорушнику, його слова повністю спростувала потерпіла Надія Б. разом зі своїм чоловіком і його товаришем, інші очевидці надзвичайної події. У підсумку районний суд визнав Івана таки винним аж за трьома статтями: 124-ою (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів), 122-4 (залишення місця дорожньо-транспортної пригоди) та за ч.1 ст. 130 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка перебувала у стані алкогольного сп’яніння) та оштрафував на 10 тис. 200 грн. і заборонив упродовж одного року сідати за кермо.
Винуватець здаватися не збирався та оскаржив рішення в апеляційному суді Тернопільської області. Утім на судові засідання ані Іван, ані його захисник з’являтися не поспішали, відтак їх відкладали декілька місяців – загалом аж 5 разів. Зрештою, справу таки розглянуто та залишено рішення без змін. Відтак наступний рік можна ходити спокійно, оскільки порушник не сяде за кермо: рішення апеляційної Феміди остаточне й оскарженню не підлягає…
Олекса Чиж
Джерело: Тижневик "Номер один"
3415