На минулому тижні у Тернополі відбулася надзвичайно цікава зустріч. За прес-сніданком із начальницею Служби у справах дітей, експерткою проєкту «Реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей у Тернопільській області» та іншими спікерами обговорювали тему «Родина для дитини: розвиток сімейних форм виховання».
«Інтернат не задовольняє базових потреб дитини»
– Для початку хочу сказати, що кожна дитина повинна мати родину. Коли народжується дитина, вона потребує любові, спілкування, безпеки, піклування. Ці всі потреби є базовими для кожної дитини, яка приходить на світ. Інколи складається так, що не кожна сім’я може забезпечити своє чадо такими потребами. Коли дитина залишається без батьків, без сім’ї, вона автоматично втрачає можливість мати всі вищеперелічені потреби. Що відбувається з дитиною, яку вилучили із сім’ї, котра є соціально небезпечною? Вона потрапляє в інтернат. Сьогодні передусім ми хочемо пояснити, чим шкідливі інтернати. Така установа не задовольняє всіх потреб дитини. Тих, які потрібні для формування цілісної, здорової психічно людини в майбутньому. Пригадайте, коли ви були в садочку, чи мали змогу їсти тоді, коли вам захочеться? Ні. Чи мали ви змогу лягати спати тоді, коли захочеться вам, а не вихователям? Ні. Ось саме про це й варто сказати. Чи задовольняється потреба в любові й підтримці в інтернаті? Звісно, що ні. Адже ніхто не дасть більшої любові турботи дитині, ніж батьки, – розповідає експертка проєкту «Реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей у Тернопільській області» Лариса Пєтушкова.
Зі слів пані Лариси стає зрозуміло, що коли дитина не відчуває задоволення елементарних потреб, то не почувається в безпеці. Вона починає виконувати те, що від неї хочуть, що їй наказують. Найгірше, коли дитина це робить автоматично, не прислухаючись до свого внутрішнього «Я». І коли потрапляє до інтернату, руйнується найважливіше – прив’язаність до батьків, яка завжди впливає на успішне та щасливе майбутнє дитини. А коли її немає…
– Одразу можуть виникнути запитання: а якщо сім’я не благополучна? а якщо хтось зловживає алкоголем чи наркотиками? а якщо дитина залишилася сиротою? Звісно, в такому разі дитину варто ізолювати від батьків, які чинять згубний вплив на неї. Але я би хотіла повторити, що дитина повинна відчувати любов, спокій та безпеку, чого на жаль, в інтернатах немає. І тому є сімейні форми виховання, які створюють сім’ї, де такі діти можуть відчути це та взаємно поділитися всім необхідним. Якщо хтось приїздив до інтернату, де діти до шести років, зверніть увагу на їхню поведінку. Вона агресивна, інколи дика. Але всі вони себе обіймають, інколи можуть сидіти й годинами розкачуватися. Складається враження, ніби вони бавляться, але це не так. Вони самі себе обіймають та заколисують, заспокоюють. Дитина підсвідомо розуміє, якщо так робити, стане легше. То хіба це нормально? Вона повинна відчувати такі речі лише від батьків, якщо не від рідних через обставини, то від тих, хто зможе подарувати їй опіку, – говорить Лариса Пєтушкова.
Завдання проєкту, котрий полягає у трансформації інтернатів у Тернопільській області, – достеменно вивчити питання, чому дитина потрапляє в інтернат та як цьому завадити. А також як зробити так, щоб інтернат надав неінституційні послуги. Тобто коли дитина відвідує його, але повертається до своєї домівки, до сім’ї.
По всій країні запроваджується реформа, відповідно до якої відбудеться трансформація закладів, і діти повинні мати нову сім’ю.
– Одним із найважливіших та найпоширеніших способів знайти нову сім’ю для дитини є усиновлення. Родичі дитини можуть взяти опіку над нею. Також є прийомна сім’я, це та родина, яка виявила бажання взяти дітей з інтернату. Тут прийомні діти перебувають до повноліття, про них піклуються, а якщо дитина навчається, то перебуває аж до 23 років. Від держави надходить допомога на утримання цієї дитини. Не так просто взяти прийомну дитину. Такій сім’ї необхідно пройти навчання і зрозуміти, що можуть бути труднощі й проблеми з прийомними дітьми, – підсумувала експертка.
«34 крихітки у «Будинку дитини» потребують усиновлення»
– Станом на 1 липня 2020 року в Тернопільській області перебувають 960 дітей, котрі потребують батьківського тепла та любові. Із них 724 позбавлені батьківського піклування та 236 дітей-сиріт. Ці діти мають статус та можуть виховуватись у сімейній формі виховання. В області існують 105 прийомних сімей, у яких перебувають 166 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Наше завдання – створити сім’ї, котрі зможуть піклуватись, опікуватись дітьми, які цього потребують.
Також в області функціонують 13 дитячих будинків сімейного типу, де проживає 71 дитина. Це діти, які знають життя не з найкращої сторони, їх дуже важко адаптувати до світу, адже присутня агресія і цілковита недовіра. Тому дуже важливо, аби у них з’явилася надія, щоби з ними спілкувалися і не боялися їх. Не тікали від них і не показували на них пальцями. Діти не винні в тому, що перебували у складних життєвих обставинах не з власної волі, – каже завідувачка сектора соціально-правового захисту дітей служби у справах дітей Тернопільської ОДА Оксана Новіцька.
У Тернопільській області 19 інтернатних закладів. У них перебувають діти різного віку – як новонароджені, від яких відмовились у пологовому, так і діти старшого віку, які позбавлені батьківського піклування. Приблизно в інтернатах цілодобово перебувають 1240 дітей. Через карантин батьки мають змогу забрати їх додому на деякий час. Проаналізувавши всю ситуацію, експерти прийшли до висновку, що більшість дітей, які перебувають в інтернах, мають сім’ю.
– Сім’я, в якої забрали дитину в інтернат, на покращення не йде. Здавалося б, соціальна служба робить добру справу, вилучаючи дитину, де мати-одиночка ще й пиячить. Але, як правило, коли дитину забирають, матір втрачає останню можливість на виправлення. У такому разі ми розуміємо, що дитину немає куди повертати. Ми намагаємось працювати з такими сім’ями, звертаємося до спеціалістів, проводимо профілактичні бесіди, намагаємося зробити все, аби покращились умови перебування, але…
Реформування в соціальній сфері змусило нас приймати радикальні рішення, але які б не впливали на дитячу психіку. Більшість із батьків, чиї діти перебувають в інтернатах, потрібно позбавляти батьківських прав, оскільки вони є безнадійними. Потрібно реорганізувати інтернати і шукати дітям нові сім’ї, люблячі, котрі би задовольняли всі базові потреби, які повинна(!) мати дитина. Всі чули про усиновлення, однак і тут є важлива проблема. Коли подружжя хоче усиновити дитину, вони приходять із чітко поставленими критеріями: голубі очі, світле волосся і завжди, щоби дитина була маленька. На щастя, відсоток відмов від таких маленьких дітей знизився. А тих, які потребують усиновлення, багато. У «Будинку дитини» (раніше «Малятко») таких дітей 34. Раніше система усиновлення працювала простіше, маєте бажання – усиновлюйте. Через новітні зміни даний процес є затяжним, і потенційним усиновителям потрібно пройти навчання й відкинути усі свої мрії, які були раніше. Зрозуміти та прийняти той факт, що з ними бувають труднощі, особливо, коли дитина травмована відмовою рідної матері, – розповіла завідувачка навчально-методичного відділу Тернопільського обласного центру соціальної служби Світлана Шимчук.
догляду та виховання дітей у Тернопільській області”
Лариса Пєтушкова розповіла про базові дитячі потреби,
котрі повинні панувати лише в родині, а не в інтернаті
За словами п. Світлани, їхня мета – навчити та підготувати правильно не лише усиновителів, а й ті сім’ї, котрі хочуть взяти під опіку дитину або стати патронатною сім’єю. Патронат над дитиною – це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин.
Патронатна сім’я – тимчасова форма влаштування: термін перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя не може перевищувати трьох місяців. Коли є обставини, що обґрунтовують необхідність і доцільність перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя триваліший термін, орган опіки та піклування може його продовжити, однак не більше, ніж до шести місяців.
Патронатна сім’я з Кременця Світлана та Володимир Герасимчуки розповіли свою історію подолання труднощів із дитиною, яка була у них під патронатом.
– Коли народився син, йому поставили невтішний діагноз. Дитина повністю лежача. Нас переконали, що більше дітей у нас не буде. Уявити страшно, що ми тоді відчували. Але випросили у Бога ще одну дитинку. Коли народилася донька, зрозуміли, що мусимо подякувати за такий подарунок. Виникла думка про усиновлення, все добре обдумали, але обставини змінилися. І ми вирішили стати патронатною родиною для вже дорослої дитини. Дівчині – 18-ть. Спочатку було важко, адже весь час проводила в телефоні. Не розуміла, хто ми і чого хочемо від неї. Згодом налагодили з нею розмову, гуляли, подорожували. Вона почала розкриватися. Розповідала, що боялася, що в нашій сім’ї буде так, як в інтернаті. Казала, що не хоче туди повертатися. Ми намагалися, щоби вона відновила зв’язок зі своїми родичами. Приїздили до них, хотіли познайомитись, щоби знали, де перебуває їхня дитина. Але дівчина не хотіла з ними відновлювати зв’язок. На даний час ми спілкуємося, вона гарно з нами комунікує, і це великий досвід для нас. Позитивний, – розповіла сім’я Герасимчуків.
Отже, спеціалісти закликають усіх небайдужих та готових пройти навчання поспілкуватися з ними та, можливо, зважитися на такий важливий крок. Взяти під опіку або стати патронатною сім’єю для тих, хто так чекає і хто так потребує.
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
3415