В Україні кожного дня відбуваються різного роду випадки, які ліквідовують працівники державної служби з надзвичайних ситуацій. Пожежники-рятувальники виконують роботи, пов’язані з пожежогасінням, повенями, природними катастрофами та іншими непередбаченими нещасними випадками, а також займаються ліквідацією їхніх наслідків. Наші журналісти завітали в гості до Управління ДСНС України в Тернопільській області з екскурсійною метою, аби розповісти читачам про те, як працює рятувальна служба.
Ми заходимо на прохідну ДСНС України у Тернопільській області. Це об’єкт режимний, відтак відвідування дозволено лише з погодження керівництва. Наш провідник сьогодні – помічник начальника зміни (з питань оперативного реагування) чергової зміни оперативно-координаційного центру Віталій Волощук. Черговий із посмішкою бажає вдалої екскурсії. Рухаємось лабіринтом коридорів й опиняємось у частині спеціальної пожежної техніки. Це гараж із пожежними автівками та бойовим одягом для рятувальників. На кожну зміну заступають у середньому 11 осіб, які завжди готові до виїзду. Біля машин зауважуємо чоботи з робочими комбінезонами. Віталій Волощук пояснює, що спорядження знаходиться у такому положенні для того, щоби в нього було зручно швидко «застрибнути» і моментально бути у повній готовності.
Форму і чоботи залишають у такому вигляді, щоби це все можна було швидко одягнути на себе перед виїздом на виклик
В автопарку багато машин, їх поділяють на спеціальні, основні й допоміжні. Щодня у частині напоготові 5 спецмашин: із цистерною з водою, драбинами, піноутворювачем, у який поміщається до 10 тонн піни. Для гасіння пожежі шар піни наноситься на поверхню рідини, твердої речовини або матеріалу, що горить. Під впливом високих температур, що супроводжують процес горіння, частина піни руйнується. Виділена внаслідок цього вода у вигляді крапельок охолоджує поверхневий шар рідини або матеріалу. Залишена частина піни перешкоджає надходженню горючих парів і газів у зону горіння та ізолює горючу речовину від кисню повітря. Для гасіння пожежі необхідно, щоби піна покривала всю поверхню речовини, яка горить. Піну використовують, наприклад, для гасіння паливно-мастильних матеріалів або під час пожеж у підвалах, куди утруднений доступ. Усі машини – великих розмірів, і дуже часто це не на руку пожежним і рятувальникам. Щільне паркування у дворах тернопільських багатоповерхівок часто не дає такій техніці можливості проїхати до потрібного під’їзду – деякі машини досягають у довжину сім-вісім метрів.
Пожежні машини можуть досягати семи-восьми метрів у довжину, через що стикаються з труднощами при заїзді у двори багатоповерхівок
На стіні – карта пожежних частин міста, усього їх 4 і вони розділили місто між собою. Поруч – карта пожежних гідрантів міста та області. Вони бувають підземними й наземними, перевіряють їх мінімум один раз на рік зі спуском води. Наземні гідранти у Тернополі розміщені на вулиці В’ячеслава Чорновола, біля колишнього магазину «Молоко», на бульварі Шевченка зі сторони «Перемоги» та біля входу у парк Національного відродження.
– У кожного виду гідрантів є свої плюси. Наземний – доступніший і машина на нього не наїде. Болюча проблема для рятувальників – це те, що часто люди паркуються на підземних пожежних гідрантах. Хоча на бордюрі є вказівник – червона лінія, або ж люк пофарбовано у червоний колір. У випадках, коли потрібно стати на гідрант, наші права обмежено і ми не можемо забрати машину, щоб отримати доступ. Звісно, досвідчені рятувальники можуть прикинути, чи вистачить цистерни з водою, або ж зроблять перекачку води чи відправлять авто на дозаправку, але втрачається дорогоцінний час, – каже Віталій Волощук.
У частині є автомобілі з цистернами ємністю від 500 до 4000 літрів. У відповідності до рівня пожежі, начальник караулу обирає, якій автівці їхати. Рятувальник розповідає про пожежні цистерни і мимохідь зазначає, що часто людям на пожежах здається, що води у цистернах немає, але це не так. Наприклад, ємність цистерни – 2300 літрів, а розхід пожежного ствола – 3,7 літра в секунду, а може бути 7,4 або навіть і 20 літрів, у залежності від обладнання. Тому вода закінчується дуже швидко.
«Тепловідбиваючі костюми витримують температуру 800 градусів»
На озброєнні у тернопільських рятувальників є спеціальний автомобіль високої прохідності Ford Ranger. Віталій Волощук каже, що не можуть ним натішитись, адже техніка нова і нашпигована всім, що може знадобитися для виконання робіт.
– Цей автомобіль призначений для забезпечення дій рятувальників у кількості 3-5 осіб, проведення першочергових аварійно-рятувальних робіт, заходів щодо пошуку постраждалих та надання їм першої медичної допомоги, зв’язку та оповіщення під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуацій, а також надання допомоги постраждалим у ДТП. У цій автівці все продумано до дрібниць, – розповідає журналістам екскурсовод.
Автівка нова, рік випуску – 2019-й. Вона має 3 відсіки. У лівому знаходиться мобільна освітлювальна установка, комплект пневматичних підйомних подушок (вони можуть піднімати великі вантажі на висоту 30 сантиметрів та вагою до 21 тонни), елементи для стабілізації. У правому – змінні диски до бензорізу, лопати, огороджувальна стрічка та конуси. Основний відсік має знак аварійної зупинки, медичні ноші, сигнально-гучномовний пристрій, кутову опору, домкрат, розтискач, вогнегасник, шабельну пилку, сокиру, бензоріз, інструмент для проникнення, різак та бензопилу.
Також автомобіль оснащений засобами захисту органів дихання, обладнанням для висотних робіт, комплектом акумуляторних ліхтарів, засобами надання першої медичної допомоги, базовою радіостанцією, освітлювальною мачтою та надсучасним вогнетривким, водозахищеним і протиударним тепловізором, який здатен виміряти температуру до 650 градусів. Спеціально для наших журналістів його дістають із захисного кейса та дозволяють виміряти температуру присутнім та об’єктів, що знаходяться поруч.
Запитуємо у Віталія Волощука про вбрання рятувальників. Виявляється, у пожежників є правило «золотої хвилини», це означає, що з моменту повідомлення про пожежу та власне виїзду автомобіля проходить цей час. Взагалі рятувальники мають нормативи (10 секунд), в які повинні вкластися одягаючи бойовий одяг.
– У нас одяг спеціальний: куртка, штани із бретелями та краг (рукавиці, – прим. авт.). Захисне взуття виготовляється у вигляді чобіт. Спорядження складається із каски, пожежного пояса з карабіном та сокири. Каска призначена для захисту голови від ударів, впливу небезпечних факторів пожежі та вогнегасних речовин. На зимовий час передбачено підшоломник. Пояс – для закріплення і страхування рятувальника під час його роботи на висоті, а також для проведення пожежно-рятувальних робіт та саморятування. Сокира є індивідуальним інструментом і призначена для розбирання елементів конструкцій під час гасіння пожежі, – розповідає чоловік.
Також є одяг, який використовують у тому випадку, коли є підвищений тепловий вплив. Він витримує високу температуру, а також пряму дію полум’я, щоправда – не довго.
– У нас є ще тепловідбиваючі костюми. Вони кольору фольги і витримують температуру 800 градусів, а контакт прямої дії полум’я – до 50 секунд і є багатошаровим термозахисним комбінезоном із капюшоном зі світловідштовхуючим оглядовим склом. Їх рятувальники одягають поверх бойового одягу. Застосовують при гасінні великих і складних пожеж на підприємствах газо-нафтовидобувної і нафтопереробної промисловості. Щоправда, такий костюм дуже незручний і сповільнює роботу рятувальника, – каже Віталій Волощук.
«Усе спорядження пожежника важить від 25-ти до 40 кілограмів»
У підрозділах ДСНС в більшості використовуються апарати захисту органів дихання на стисненому повітрі, воно надходить у легені людини через легеневий автомат, а видих відбувається безпосередньо в атмосферу.
– У нас є апарати на стиснутому повітрі, це закачана компресором суміш повітря під тиском до 300 атмосфер. Ці апарати найлегші, їхня вага – 12 кілограмів. Є, звісно, і важчі – 15 і 17 кг, а під час гасіння пожежі кожен зайвий грам дуже відчутно, – пояснює наш екскурсовод.
В апаратах є кнопка аварійної подачі кисню, загалом балона вистачає на 30 хвилин, якщо навантаження велике – то менше, бо, для прикладу, якщо треба піднятися по сходах, то розхід кисню більший. На пожежах високий рівень концентрації шкідливих речовин, без кисневого балона перебувати у зоні гасіння заборонено та неможливо. Адже, ковтнувши 1-2 рази диму, можна знепритомніти. Усе спорядження пожежника важить від 25-ти до 40 кілограмів, вага залежить від того, що потрібно з собою взяти, в залежності від виду робіт. Але погодьтеся, що з такою вагою на собі вийти на 7 поверх і ще проводити рятувальні роботи складно.
Рятувальник пояснює, що під час пожежі категорично заборонено заходити у ліфти, бо шахта має тягу, як димар, і якщо є задимлення, то через щілини дим потрапить у кабіну і людина знепритомніє. Також під час гасіння пожежі знеструмлюють будинок, відповідно і ліфт перестає працювати й людина опиняється у пастці.
У цій частині рятувальники не тільки працюють, а й навчаються. Тут є навчальний клас, де проходять лекції, кімната психологічного розвантаження, спортивний зал, на задньому дворі – спеціальна конструкція без вікон, де можна потренуватися працювати з мотузками і в’язати вузли. Це потрібно, наприклад, щоби зуміти спустити на мотузках потерпілого з вікна палаючої квартири.
У цій частині проводять змагання із професійної підготовки пожежників – «Firefighter Combat Challenge». Перемагає той, хто впорається з усіма завданнями найшвидше. Основна мета полягає у сприянні фізичній підготовці пожежників. Участь беруть рятувальники з районних та міських підрозділів Тернопільського гарнізону ДСНС. Змагання поділяються на індивідуальні та командні естафети. При виконанні вправ бійці пожежно-рятувальної служби демонструють фізичну силу, витривалість та швидкість, вміння оперативно орієнтуватися на місці та приймати правильне рішення в екстремальній ситуації. Це і підйом по висувній драбині, силовий підйом, за допомогою рятувальної мотузки, «силовий тренажер”, де ударами кувалди учасник повинен перемістити балку вагою 80 кг на відстань 1,5 метра, швидкісне маневрування, евакуація потерпілого.
Кінцева зупинка нашого екскурсійного маршруту – оперативно-диспетчерська служба (ОДС) оперативно-координаційного центру (ОКЦ). Поки йдемо коридорами до місця призначення, Віталій Волощук розповідає, що там зберігаються плани великих за площею об’єктів, усі вони марковані кольорами в залежності від класу. У кожного – своя папка, в ній інформація про середній час доїзду, кількість гідрантів і яку площу вони покривають, також план будинку, креслення поверхів та де знаходиться небезпечна зона. Усі об’єкти мають свій розподіл, для прикладу такі, де є масове перебування людей: школи, організації, торгові центри, або ж масове перебування людей у нічний час: лікарні, геріатричні будинки, інтернати, військові частини. Щовечора диспетчери телефонують у такі місця та збирають інформацію про кількість осіб, які перебувають на об’єкті. Це роблять для того, аби у випадку пожежі рятувальники знали, скількох людей потрібно шукати.
«За час роботи вже по голосу людини можемо зрозуміти, чи трапилося щось невідкладне й небезпечне»
Заходимо у світлий кабінет і зауважуємо велику кількість різноманітних рослин у горщиках, зразу видно жіночу руку. В пожежній частині жінки працюють, як то кажуть, «на телефоні». Диспетчер приймає виклики і дає команду караулу. Потім підтримує з ними зв’язок: їй звітують, якщо машина потрапила у затор по дорозі на виклик, розповідають про ситуацію на місці. Всі розмови записуються.
Віталій Волощук телефонує з мобільного телефону на номер 101. Миттєво у диспетчерській лунає дзвінок. Жінка-диспетчер піднімає слухавку і спокійним та врівноваженим голосом повідомляє, що це служба порятунку. Чоловік сміється і каже, що це перевірка, і кладе слухавку. Усі виклики в місті за номером 101 потрапляють на цей диспетчерський пункт, у районах області – на районні пункти. Виняток – екстрена допомога за номером 112 з мобільного, тоді незалежно від того, з якого району області здійснено дзвінок, він потрапляє на пункт у Тернополі.
Навантаження на диспетчерів тут значне, бувають дні, коли за хвилину може бути до 10 дзвінків і на всі потрібно реагувати, інколи бракує часу, щоби поїсти.
– Багато інформації потрібно фільтрувати, – розповідає старший помічник начальника зміни (з питань ОДС) чергової зміни ОКЦ Лілія Абдулаєва. – Виклики бувають різні: рахунок поповнити, розблокувати чи відремонтувати телефон, передати показники газового лічильника чи банківську картку розблокувати (сміється, – прим. авт.). Люди телефонують з мобільного на номер 112 і думають, що у них екстрений випадок. Взагалі за час роботи вже по голосу людини можемо зрозуміти, чи трапилося щось невідкладне і небезпечне. Номери, з яких нам телефонують, висвітлюються на пульті. Буває таке, що й хулігани телефонують, доводиться з ними сваритися.
Диспетчери жартують, що інколи, після важкої зміни, можуть зреагувати на дзвінок домофону чи мобільного й автоматично сказати: «Служба порятунку».
Справжнім ноу-хау в роботі рятувальників є мобільний додаток «112:UA», який поки що працює у тестовому режимі.
– Він розроблений для смартфонів на базі Android і покликаний забезпечити простий та зручний доступ до служб екстреної допомоги. Спеціально адаптований передусім для осіб з особливими потребами з метою отримання ними швидкої та якісної допомоги у надзвичайних ситуаціях. Додатком можуть користуватися люди з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарата, похилого віку та інші, – каже Лілія Абдулаєва.
Жінка телефонує колезі і просить здійснити тестовий виклик, аби журналісти все побачили на власні очі. Вже за кілька секунд на спеціальний монітор приходить повідомлення і спрацьовує звуковий серіал. На екрані інформація про те, від кого поступив виклик, тип небезпеки та координати, звідки було надіслано повідомлення. Також додатково виводиться інформація про контактних осіб, яких вказали при реєстрації в додатку (це можуть бути друзі або рідні). Зроблено це для того, аби диспетчери могли повідомити про подію і їх.
– Натисненням лише однієї «гарячої» клавіші користувач зможе негайно надіслати сигнал про допомогу. Після отримання повідомлення диспетчер, завдяки спеціальному програмному забезпеченню, матиме необхідну інформацію про потерпілого, його медичні дані, місце перебування тощо. Це дозволить оперативно відреагувати на запит та направити до місця виклику екстрену службу відповідно до потреби абонента, – розповідає Лілія Абдулаєва.
Планується, що така програма стане доступною не лише для осіб з особливими потребами, а й для всіх, хто встановить такий додаток.
Цікавимось у Віталія Волощука, скільки за свою роботу отримують рятувальники. Чоловік каже, що зарплата залежить від вислуги років, звання, посади тощо. У середньому це від 10 тис. грн. Запитуємо, чи варта вона ризиків. Вітай лаконічно відповідає, що життя людини – безцінне, а робота рятувальника – це покликання.
За час, поки нам проводили екскурсію, жодного виклику в диспетчерську не надійшло. Коли ми йдемо на вихід, чоловік розповідає, що пожежна частина для нього, наче друга сім’я, і всі живуть між собою дружно та підтримують один одного.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417