Незважаючи на те, що ця сільськогосподарська культура не є культовою для українців, ще з радянської доби під ширмою свята миру і праці саме їй приурочені додаткові вихідні у травні. Такої честі не удостоїли навіть зернових, які символізує одна з частин нашого державного прапора. Зрештою, свято праці й відповідає своїй назві.
У рамках боротьби з пережитками комуністичного режиму Верховна Рада України з цього року ліквідувала святковий неробочий день 2 травня. Проте уряд, розуміючи продовольчі потреби більшості населення, переніс для працівників державних установ, підприємств і закладів вихідний із суботи 5 травня на понеділок 30 квітня. І рекомендував це зробити органам місцевого самоврядування та підприємствам приватної форми власності. Тернопільська міська рада, проявивши в цьому свою «оригінальність», разом зі своїми структурними і з підопічними їй суб’єктами господарювання ще минулої суботи відпрацювала за передтравневий понеділок. Тож на більшість із нас чекають аж чотири вихідні, три з яких ми можемо присвятити садінню картоплі та іншої городини.
Однак із кожним роком «картопляне свято» поступово втрачає як у масовості, так і в первинній потребі. Як не дивно, але ледь чи не кожна, принаймні західноукраїнська, сім’я стала все менше і менше споживати цього продукту. І, як виявляється, можна непогано прохарчуватися і без звичної для нашого раціону з дитинства картоплі.
Втратилось й економічне підґрунтя для першотравневих вихідних. Якщо донедавна затрати на підготовку грунту під урожай наступного року на присадибних і дачних ділянках були не надто обтяжуючими, то зараз стали майже невигідними. Щоби зорати один сотий трактором, а коней на селі стає усе менше, треба викласти 25-30 грн. Щоби закультивувати наділ, необхідно заплатити 20-25 грн. за ту ж соту. Не говорячи вже про вартість міндобрив, яких потребує земля. Ну а щоби купити гною у приватника чи агроформування, то взагалі справа дефіцитна.
Менше стали люди садити картоплі і для відгодівлі сільськогосподарських тварин. Бо вже у селах на пальцях можна перелічити індивідуальні господарки, які вирощують свиней та різну живність. Дешевше придбати цю продукцію від виробника, який займається її масовим виробництвом, у крамницях та на ярмарках. Тож працюючим вигідніше купити картоплю, цибулю та інші овочі в торговій мережі, аніж затрачати на їхню посадку, просапку і підживлення чималі кошти і неменш нині дорогоцінний час.
Ще більш вагомий за вищеперелічені чинники, що призводить до зниження «картопляної активності», – це старіння повоєнного покоління. Як не дивно, але основу городників нині становлять ті, кому ближче, а то й поза 70 років. Вони поступово залишають нас, а їхні наступники вже не надто охочі до городу.
Щоправда, є ще категорія громадян, які продовжують і надалі не для виробничих потреб, а винятково для себе по декілька десятків сотих вирощувати картоплю. Це безробітні селяни, які живуть зі своєї господарки. Однак вони настільки прив’язані до власного наділу, що їм немає значення, у які дні садити культури і коли збирати врожай. Зрештою, більшість із них уже заклала під нього основу і тепер хіба що спостерігатимуть, як до похилого віку сусідів на першотравневі вихідні з’їдуться і гуртом садитимуть картоплю.
Як би там не було, але від «картопляного свята», незважаючи на поступову втрату його економічної доцільності, завжди були, є і будуть позитивні речі. Для садіння городу збирається вся родина – до батьків із міста та з інших сіл приїжджають діти і внуки. Вони спільно від найстаршого до наймолодшого працюють на рідній землі. Завдяки цій аурі українці передають із покоління в покоління любов до неї. Сподіватимемось, що ця традиція нехай і при обробітку суто символічних клаптиків землі продовжуватиметься й надалі.
Зичу Вам напередодні наступних вихідних рясного, але теплого дощику, щоби розмочив сухий грунт, а на «картопляні світа» – з 29 квітня по 2 травня включно (виняток може становити хіба що неділя) – гарних погожих днів! Садіть і сійте добре, чисте й корисне не лише у полі, а й у власному житті!
Олесь Миколайчук
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418