Народний депутат Роман Заставний в силу своїх політичних переконань зараз залишається осторонь передвиборчого процесу. Саме тому може тверезо оцінити хід виборчої кампанії та дати їй об’єктивну оцінку. Як не помилитися у своєму виборі? Чи можливе подолання корупції в Україні? Як реформи насправді змінюють наше життя? Про все це – відверто у розмові з тернопільським парламентарем.
– Романе Йосиповичу, як думаєте, що зміниться в нашій країні після президентських виборів?
– Чомусь українці проявляють дуже велику увагу до виборчого процесу і особливо до його результату. На мою думку, це показник слабкості нашої держави, не до кінця сформованого громадянського суспільства і в тому числі слабкість влади. Тому що від конкретної особистості (кандидата) значною мірою залежать очікування українців.
Чим відрізняється Україна від європейських країн? У них роль першої особи достатньо мінімізована, оскільки її функції дуже чітко обмежені діючим законодавством. Я маю велику надію, що в українському суспільстві буде така ж ситуація і ми не станемо розмірковувати, що може змінитися після чергових виборів. Дай, Боже, щоби ми з вами дожили до того часу, коли вибори і виборчий процес будуть проходити просто, буденно і навіть не особливо помітно.
Загалом я не думаю, що все кардинально зміниться. Насправді цього не буде. І до цього треба поставитися з розумінням. Елементи щастя, кращого життя, покращення стосунків лежать виключно в площині спілкування між своїми друзями й родиною, і в тому числі залежатимуть від того, як ми будемо дивитися на своє життя і на державу в цілому.
«Основна боротьба буде точитися саме в другому турі»
– Українці здебільшого голосують емоціями. Як гадаєте, так легше?
– Легше, напевне, політикам. Бо саме через емоції кандидати намагаються достукатись до виборців. І часто здорового глузду в тих емоційних обіцянках дуже мало. А виборцю також легше емоційно сприйняти інформацію. Тобто українець сам себе переконує у правильності свого рішення, а не виходить із конкретних аргументів. Бо це ж треба сісти, подумати, почитати, проаналізувати… Це вже важко, це наштовхує на якісь думки.
Маємо досі, на жаль, таку ситуацію, яка дісталася нам у спадок від Союзу — за нас подумали, партія сказала, як треба, мовляв, «давайте, спробуйте, отак зробіть – і все буде у вас добре». Хоча водночас бачимо, що якісь зміни все ж відбуваються, і достатньо позитивні.
– Чи варто читати передвиборчі програми? Чи це лише обіцянки на папері?
– Передвиборчу програму кожного кандидата треба прочитати обов’язково. Хоча би для того, щоби посміятися. Я переглядав те, що пропонують нашим виборцям нинішні кандидати. Чесно кажучи, це як мінімум викликає сміх, а як максимум – сум. Бо розумію, що цих обіцянок кандидати в принципі не зможуть виконати, бо це не можливо. Більшість із них обіцяють солодке життя, дешеві «комуналку», газ, ліки… Але це не входить у коло повноважень Президента!
Що таке Президент? Це глава держави, і його функції регламентуються Конституцією України. Там дуже вичерпний перелік. І, напевно, кожному українцю треба взяти аркуш паперу, написати цей перелік і визначити для себе кандидата, який достойний виконувати саме цю роботу. Це буде найлегший шлях для кожного, щоби визначитися, як голосувати 31 березня.
– Як думаєте, є надія на те, що Президента виберуть у першому турі?
– Судячи з результатів опитувань, такої надії немає. Основна боротьба буде точитися саме в другому турі.
– Але опитування — це теж часто проплачена річ, яку активно використовують для маніпуляцій думкою виборців...
– Не завжди. Я для себе також роблю опитування, бо мені цікаво, про що люди говорять, як вони мислять. Останні дані свідчать про те, що в першому турі Президента ми не будемо мати, і це також добре.
Розглянемо ситуацію: Президентом у першому турі, умовно кажучи, стає людина, яка користується обмеженою підтримкою виборців. Тобто якби в Україні не було передбачено двох турів, він набрав би якихось 20-30 відсотків підтримки. Тому другий тур передбачає ще й певне згуртування самих виборців навколо якоїсь людини для її перемоги, це своєрідний вотум довіри до кандидата.
– Як думаєте, чорний піар – це зло чи шанс на справедливість?
– Однозначно, це зло. Чорний піар — він і є чорний піар. На превеликий жаль, в Україні він став звичним елементом виборчого процесу. Так не повинно бути. Дуже легко наговорити неправильних, некоректних речей, завдати людям моральної і матеріальної шкоди шляхом наклепу. Але в українській політиці, на жаль, чорний піар часто використовується.
– Чи має бути за це покарання?
– Однозначно. Але біда в тім, що чорний піар роблять дуже професійно. Чому в інших країнах немає такого бруду або він дуже обмежений? Тому що тамтешнє суспільство не сприймає його. І той політик, який його поширив, може дуже дорого за це поплатитися. В Україні ж суспільство сприймає чорний піар за чисту монету. Та й загалом проаналізуйте, які програми, які публікації засобів масової інформації користуються найбільшим попитом? Вбивства, зґвалтування і так далі — тобто досить агресивні речі. Це те, що не повинно сприйматися суспільством, цьому має даватися певна оцінка. Але поки маємо саме таку картину… Думаю, що цей виборчий рік буде в нас просто переповнений чорним піаром.
«Реконструкція Тернопільського аеропорту не повинна відбуватися за бюджетні кошти»
– Цей рік для українців буде «врожайним» на вибори, бо за президентськими стартують парламентські. До речі, братимете в них участь?
– Про це ще передчасно говорити. Я перебуваю в парламенті у тій політичній силі, яка зараз не знаходить достатньої підтримки серед виборців. Чесно кажучи, це для мене також є певним смутком. Бо людина, яка приходить у парламент, насамперед хоче реалізуватися. Показати для інших, скільки ти зробив, скільки зміг разом зі своєю командою вирішити важливих питань, які запам’ятаються, за які буде несоромно дивитися в очі твоїм дітям, а потім і внукам… Але наш виборець не готовий аналізувати так глибоко.
Мені не соромно, що я перебуваю в “Народному Фронті”. Бо, аналізуючи кількість виконаних обіцянок, ми у цьому беззаперечний лідер — 94 відсотки! Жодна політична сила навіть близько не наближається до цього показника. Дисциплінованість фракції, відвідування сесій, підтримка всіх новаторських, революційних, інноваційних законів – усюди перше місце займає «Народний Фронт».
– А змінити політичну силу Ви би ризикнули?
– Навіть не розглядаю цього варіанту. Не секрет, що багато дискусій точилося впродовж осені, як далі діятиме «Народний Фронт», в якому форматі, з ким об’єднуватиметься? Я один із тих, хто наполягає, що ми повинні чесно на наступні вибори іти тим самим складом і тією самою політичною силою. Якщо українець не сприймає того, що партія може декларувати свою програму і виконувати її, навіть якщо для цього треба жертвувати своїм рейтингом, значить, така наша доля.
Щодо мене, то я бачу інструментарій, як себе можна реалізувати в якості народного депутата. Давайте згадаємо попередні каденції. Чим запам’ятався хоч один народний депутат від Тернопільщини? Що вони зробили для своїх виборців, для жителів міста й області? Я стверджую: жоден депутат попереднього скликання не зробив стільки для наших жителів, як депутати від Тернопільщини цього скликання.
– Які проекти Ви би хотіли втілити ще, поки не закінчилась ваша каденція?
– Ви не уявляєте, скільки до мене надходить звернень. Наприклад, щойно приїжджали представники Підволочиська, вони дуже хочуть садочок збудувати… Там треба 7 мільйонів гривень, тож спробую їм допомогти.
– Ви оголосили про новий проект з очистки води у школах Тернопільщини…
– Це моя давня мрія, яка точно буде реалізована. Мені дуже часто закидають, що функції депутата — це виключно робота над розробкою законопроектів. Але в мене інша думка. Ми повинні працювати над всім, що може покращити умови життя українців, передусім тих, інтереси яких ми представляємо у парламенті. Наприклад, якщо ми є представниками Тернопільщини, то маємо зробити так, аби всім, хто проживає в нашій області, жилося краще.
– Ще не вибрали, у яких школах почнете втілювати цей проект?
– Опитування на моїй сторінці у Фейсбук триватиме до кінця лютого. За його результатами ми зможемо в першому транші як мінімум 15 шкіл забезпечити якісною питною водою.
– А чи були до Вас звернення щодо Тернопільського аеропорту, аби він нарешті запрацював?
– Були. Це дуже масштабний проект, і чимало політиків уже билися в груди, обіцяючи розбудувати аеропорт. Я зустрічався з цього приводу із головою Державіаслужби та потенційними інвесторами. На мою думку, реконструкція Тернопільського аеропорту не повинна відбуватися за бюджетні кошти. Садочки, школи, інша інфраструктура більш важливі зараз для держави. А в аеропорту є певні передумови, де можна будувати хороший, якісний бізнес, який може собі дозволити вкладати гроші в розбудову. Нехай би сам об’єкт залишився у державній власності, а потенційний інвестор може створювати хорошу інфраструктуру навколо нього. Бо ми можемо опинитися в такій ситуації, що не створимо передумов для функціонування, а просто вкладемо гроші в реконструкцію (а мова йде про сотні мільйонів гривень) і аеропорт стане мертвим вантажем. Ми гарно намалюємо смуги, поставимо хороші, яскраві лампочки, він буде гарно світитися, але якщо там не буде літаків (а їх там не буде), не забезпечимо бізнес-трафіку, це буде мертвий проект. Я далекий від того, що треба вкладати гроші в якісь популістські речі, це неправильно.
«Прецедент із Супрун — це приклад хорошої реформи»
– Як вважаєте, чи можна говорити про політику без грошей?
– Залежно в якому контексті. Наші люди цього точно не сприймають. 90 відсотків звернень, які до мене приходять, пов’язані із грішми: допоможіть відремонтувати ФАП, школу, замінити вікна, зробити комп’ютерний клас, спортивний майданчик, спортзал, закупити інвентар і так далі. Або просто банальні речі: допоможіть на операцію. І до таких звернень потрібно ставитися з розумінням.
– З усіх втілених реформ в Україні яка Вам імпонує найбільше?
– Точно скажу — децентралізація. Я вважаю, що це найкрутіша, наймасштабніша реформа і з фінансової точки зору, і з політичної. Дай, Боже, нам сил, бажання і політичної волі її завершити. Це реформа, яку побачили люди. Коли до них прийшли не тільки гроші, а й сервіс, послуги.
– Зараз усі обговорюють постать Міністра охорони здоров’я. Ви підтримуєте Уляну Супрун?
– Я надзвичайно поважаю і підтримую її. У нас єдина проблема в суспільстві: чомусь люди сприймають людину, яка трохи інша, як чужу. Супрун і справді інша людина – і зовнішньо (вона приїхала зі Сполучених Штатів Америки), і у своїх поглядах та висловлюваннях. Але душею вона набагато більше українка, ніж ті тутешні, які б’ються в груди і бігають на всі мітинги із криками “Слава Україні!”, “Смерть ворогам!”, але насправді є найбільшими ворогами українського народу, бо обкрадають його. Саме тому я не люблю ходити на публічні заходи. Просто не хочу стояти поруч із тими людьми, які є великими лицемірами. Прикриваючись вишиванками, саме вони зараз воюють з Уляною Супрун, яка зламала їхні давні корупційні схеми в медицині.
Прецедент із Супрун — це приклад хорошої реформи, яка дуже добре стартувала і вже важко спрогнозувати, чим вона завершиться. Бо все це зачепило дуже серйозний пласт корупційної машини, яку усунули від бюджетних коштів і яка ще в стадії агонії бореться, аби повернутися до корита.
«Я дещо розчарований у тому, що побачив у Верховній Раді»
– На Ваш погляд, корупції більше внизу чи нагорі?
– На превеликий жаль, корупції сьогодні в Україні достатньо всюди. І найгірше, що досі існує лояльне сприйняття корупції українцями. Навіть спосіб мислення простих людей — це вже корупція.
Колись ми робили опитування на Театральному майдані і давали певні запитання тернополянам: “Скажіть, будь ласка, що ви робите, коли у вас є проблеми?” Відповіді були дуже класичними: “Телефоную до знайомих, щоби порішали”. А коли трапляється конфлікт з автоінспекцією, аналогічно вирішують питання. І коли ми після того кажемо: «Ви розумієте, що це корупція?», люди сміються, мовляв, ні, це ж мені кум просто порішав! Але це насправді і є корупція.
Чомусь люди говорять про неї тільки на загальнодержавному рівні. Якщо ж нетерпимість до корупції буде у голові кожного з нас, то її не буде в таких об’ємах.
Минулого року мав можливість відвідати Японію. Я поставив гіду, який нас супроводжував, запитання, чи є корупція в його країні. Він відповів: так, є. Я здивувався: як, в Японії це можливо? Гід каже: корупція всюди є. Бачите, там дороги будують, вивозять сміття? Цим у нас займається мафія останніх 100 років, при цьому маючи своїх 1,5-3%. Я кажу, що в Україні корупційний відсоток значно більший. А японець сміється: “Якщо міряти не відсотками, а об’ємом грошей, то в нас корупційна складова виходить не менша, ніж в Україні”. Тобто все у цьому світі відносне.
– Отже, корупцію побороти не можливо?
– У суспільстві не сприймається корупція тільки тоді, коли її немає на низинному рівні, коли вона не оточує людей, щоденно на них не тисне. Чому я так радію реформі децентралізації? Бо тепер у громадах є свої дозвільні центри і ймовірність корупції знижується до нуля. Тому що там швидше за все буде сидіти місцева людина, яку всі знають. Вона не зможе сказати односельчанам: дайте 200 гривень за довідку.
Або ж ситуація з медичною реформою: сімейний лікар, який зараз може в законний спосіб отримати заробітну плату понад 20 тисяч гривень, не буде чекати, поки йому в кишеню щось покладе вдячний пацієнт. Тому що лікар тепер розуміє: якщо він класно надаватиме свої послуги, люди залишаться задоволеними, то він матиме ще більше пацієнтів і відповідно грошей. Я щиро вірю, що ці процеси вже є незворотними. І завдяки реформам ми все ж поборемо корупцію спершу у своїх головах, а потім і в державі.
– Чи змінилися Ваші життєві цінності й пріоритети за час роботи в парламенті?
– Не думаю. Якщо вже бути відвертим, я дещо розчарований в тому, що побачив у Верховній Раді. Там достатньо є людей байдужих, які приходять на сесії просто повештатися або й взагалі не відвідують засідання Верховної Ради. Але є й багато таких, які дійсно плідно працюють, беруть участь у роботі комітетів, підкомітетів, тоді розумієш, що це і для тебе шанс отримати нові знання, поспілкуватися з розумними, адекватними людьми.
Зі свого розчарування я таки зробив позитивний висновок: завдяки депутатам, які не дбають про свої округи і своїх виборців, ми (тернопільські парламентарі) маємо більше шансів добитися спрямування бюджетних коштів на розвиток саме нашої області. І спільними зусиллями нам це вдається робити. Тому якщо є територія, депутат якої байдужий до реалізації соціальних проектів у ній, значить, ті люди самі винні, що обрали тих депутатів, які не відстоюють їхніх інтересів.
– Чи можна залишатися чесним, будучи при владі?
– Можна. Головне – звертати увагу не на спокуси, які тебе оточують, а на ту високу мету, з якою ти прийшов у владу.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3811