Чи не половина українських родин знаходиться в обставинах, коли доводиться вибирати: залишатися поруч із дітьми та сім’єю чи їхати в іншу країну, аби забезпечити їм безбідне існування. Здебільшого, найчастіше обирають другий варіант. Саме тому чи не в кожній родині хтось на заробітках. Як не втратити зв’язок із найріднішими людьми, не замінити батьківську увагу грішми і посилками, які сигнали свідчать про «похолодання» в родині, розповідає сімейний психолог Наталія Гаєвська.
Діти кидаються у крайнощі
– Пані Наталю, як впливає тривала відсутність одного з батьків на взаємини в родині?
– Коли сім’ї розділені відстанню – це ненормальна ситуація для взаємин. Її варто розглядати у двох площинах: стосунки між партнерами і стосунки батьків та дітей. Кожній дитині потрібні тато і мама. Тільки так вона зможе отримати повноцінне виховання та правильне емоційне підґрунтя для подальшого розвитку. Дитина завжди вчиться на прикладі дорослих. Вона обов’язково повинна бачити приклад ролей у сім’ї – батька та матері. Коли цього немає, дитина змушена компенсувати цей сценарій із навколишнього середовища, де ця картинка часто спотворена. У подальшому така ситуація впливає на спроможність дитини будувати стосунки з іншими.
Пригадую, якось до мене звернулася дівчина (на той час уже доросла). Сталося так, що у віці восьми-дев’яти років її мама виїхала на заробітки за кордон. Дитина залишилася з батьком та бабусею. Спершу їй здавалося, що все нормально. Вона скучала за мамою, хотіла поїхати до неї. Згодом у дівчинки зникло бажання спілкуватися. Жінка розлучилася з батьком доньки, у неї з’явилася інша сім’я. А, як наслідок, у дівчини виникло безліч проблем в особистих стосунках та стосунках із чоловіками. Їй було складно зав’язувати та підтримувати відносини. Досвід з мамою вона проектувала на інших. Від’їзд найближчої людини на глибинному рівні вона сприймала як зраду…
– Чи важко таким дітям у майбутньому створити власні сім’ї?
– Деколи, спостерігаючи за негативним досвідом стосунків між батьками, діти в майбутньому відмовлялися створювати власну сім’ю. Зрозуміло, що коли пари тривалий час перебувають на відстані, вони починають компенсувати дефіцит взаємин іншими способами. Хтось починає зав’язувати інші стосунки, хтось – випивати, треті з головою поринають у роботу.
Часто дитині не пояснюють, що відбувається. Все йде за течією. Дитина чує, що мама чи тато поїхали за кордон заради неї. Тоді у неї виникає відчуття провини. Дитина думає, що батьки страждають через неї, що через неї руйнується родина. Якби не вона, то, можливо, все було б по-іншому. Думає, що з нею щось не так, тому її кинули.
У такому випадку можливі два сценарії розвитку подій. Перший – молода людина намагатиметься уникати стосунків. Другий – вони накриватимуть її з головою. При цьому вона всіма силами спробує втримати біля себе об’єкт свого захоплення.
Ще одна крайність, з якою я зустрічалася, – такі діти стають бунтарями. Вони постійно намагаються щось комусь довести. Починають суперечку заради суперечки. Насправді єдине, що вони хочуть сказати: батьки були неправі, коли їх покинули.
Гроші не дають жодної користі
– Але коли пари на відстані, вони менше конфліктують. Можливо й на краще, що дитина не бачить побутових суперечок?
– У психології існує поняття «гостьовий шлюб». Це коли після тривалої відсутності батько чи матір повертається у родину. Сім’я з’єднується на кілька днів. У них немає суперечок, вони не з’ясовують стосунків, спільно не вирішують проблеми – у них немає всього того, що є в кожній нормальній родині. Тоді в дитини з’являється ідеалізоване бачення сім’ї і в майбутньому вона не знатиме, як розв’язуються конфлікти. Такі діти абсолютно не підготовлені до життя.
– Часто батьки компенсують свою відсутність грішми…
– Насправді таким чином батьки компенсують любов та стосунки, яких вони не додають. Але жодної цінності гроші не несуть. Дитина просто звикає до матеріальних речей і починає сприймати їх як належне. Далі починає спекулювати і вимагати всього, що вона забажає. Або ж можливий інший розвиток подій: дитина почувається винною у тому, що батьки поїхали, і їй важко прийняти від них будь-який подарунок.
– Як навчити дитину цінувати те, що дають їй батьки?
– У першу чергу, треба будувати довірливі стосунки з дитиною. Тоді вона не буде фокусуватися на другорядних речах. У близьких взаєминах формується правильне ставлення до грошей та матеріальних цінностей.
Необхідно звертати увагу на те, наскільки потрібною для дитини є та чи інша річ.
Уявімо ситуацію: дитина бачить, що її подрузі купили новий дорогий телефон. Але у неї вже є телефон, щоправда, іншої моделі. Однак вона все одно вимагає те, що мають інші. У такому випадку дитині треба пояснити, що у новому телефоні немає доцільності. Бо те, що їй потрібно, у неї вже є. Якщо цього не пояснити одразу, з часом вона вимагатиме більше й більше.
Але тут і батьки повинні звернути увагу на свою поведінку. Інколи вони самі потурають дитині, бо вважають, що коли не можуть дати їй те, що вона хоче, то вони – погані батьки. Щоби самоствердитись, вони готові давати їй усе, що вона хоче. У подальшому задовольнити таку дитину практично не можливо.
У дитини треба сформувати правильне ставлення до грошей. Тоді при фінансових труднощах вона сприйматиме їх як тимчасове явище, зможе легко вийти із ситуації і не сприймати її, як трагедію.
У сім’ю, як у гості
– Часто буває так, що батьки після тривалої відсутності повертаються додому і починають виховувати дитину, намагаючись надолужити втрачене. Натомість діти приймають це дуже гостро, особливо підлітки. Як уникнути таких конфліктів?
– Так проявляється бажання не виховувати дитину, а бути присутнім у її житті. Натомість дитина не може правильно висловити претензії. Перше, що вона хоче сказати: «Чому ти мене кинув? Тебе не було поруч, коли ти був мені потрібен, а зараз хочеш мене вчити». Вона відчуває це на підсвідомому рівні, але не знає, як проявити. Тоді починаються придирання, конфлікти на пустому місці, які насправді мають серйозне підґрунтя.
Навіть якщо між батьками та дітьми пролягли тисячі кілометрів, все одно потрібно підтримувати стосунки. У першу чергу – емоційно. Не зводити їх до фізіологічних потреб – чи має вона що їсти або одягнути. Дитині, особливо підлітку, потрібно мати поруч дорослого, з яким можна відкрито поспілкуватися. Підлітковий вік – найважчий. Це коли людина вже не дитина, але ще й не доросла. Для неї важливо мати авторитет серед своїх однолітків, і дорослі повинні розуміти вікові особливості дитини.
– Чи є якийсь допустимий термін відсутності одного із партнерів у родині?
– Це дуже індивідуально. Усе залежить від сім’ї. Часто в стосунках пари є щось таке, що не дозволяє їм бути разом. Інколи розлука – найкращий вихід для цієї сім’ї. Так пара може під новим кутом подивитися на те, що між ними відбувається. Коли в сім’ї виникають конфлікти, моменти, які не задовольняють одного й іншого, часто хтось один їде. У таких випадках термін відсутності значно знижується. Може бути достатньо одного місяця, щоби люди стали абсолютно чужими.
Відстань – це завжди криза для сім’ї, тому що потрібно по-новому будувати родинний устрій. По-новому бачити свою роль, реагувати на нову роль свого партнера. Коли почалася хвиля виїзду за кордон, в основному виїжджали жінки. Вони міняли свою роль залежної домогосподарки на годувальника родини. Чоловікові потрібно було підлаштуватися під новий формат, і це ненормальна ситуація, бо його самооцінка падає. Жінка, яка відчуває, що на неї покладено відповідальність за родину, стає більш жорсткішою. Через великий тягар обов’язків вона не здатна дати дітям тієї ласки, любові, ніжності, яких вони потребують.
– І на завершення: дайте кілька рекомендацій батькам, як не втратити зв’язок з дитиною.
– Обов’язково розпитуйте, як дитина почувається, що їй подобається, а що ні. Це той період, коли зав’язуються перші стосунки. Основне – не стати чужими для дитини, бо жодні гроші цього не варті. Якщо ви відчуваєте, що відбувається «похолодання» у стосунках, то краще приїхати додому, бо можете втратити значно більше.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3415