28 квітня в Теребовлянській районній бібліотеці відбулася презентація колекції рушників теребовлянської родини під назвою «Рушник – оберіг родини Семців». На виставці було представлено багато різних рушників, деяким з них – понад 100 років, у тому числі і ткацької роботи. Всі вони різні за манерою, стилем та часом виконання, тематикою. Більшість із них присвячені Великодню та Україні (наприклад, вишиті Гімн України та Шевченківський «Заповіт»). А деякі маленькі рушнички з тонкого лляного полотна здавалися вишитими… павутиною.
Творчий спадок родини
Ведуча заходу, голова міської «Просвіти» Надія Хома коротко ознайомила присутніх з історією українських рушників, їхньою обереговою силою і запропонувала Надії Семців, яка є викладачем відділу декоративно-ужиткового мистецтва місцевого училища культури, кандидатом мистецтвознавства та членом Спілки народних майстрів України, розповісти про вміння вишивати у її родині.
– У нашій родині вишивали ще мої прабабуся, бабуся, мама, яка є народною майстринею і вишивальницею, а також тато, який нам у всьому завжди допомагає та сприяє. Ми здавна вишиваємо не лише рушники, а й сорочки, серветки, покривала, обруси тощо. На виставці представлені також писанки, крашанки, мальованки та дряпанки моєї роботи. Та найбільше у нас збереглося рушників, тому ми й вирішили їх показати та присвятити це дійство до Дня української вишиванки, – мовила Надія Семців.
А далі пані Надія розповіла, як виник у неї хист та любов до вишивання, як вона його удосконалювала та як у цьому досягла небувалих висот. Потім майстриня демонструвала окремі роботи, розповідала про них, згадувала копітку працю, коли зникав і час, і простір, як бриніло серце, а пучки пальців усе творили й творили, кладучи на полотно узори нитками. Тут необхідно відмітити один з найбільших та давніх рушників з вишивкою білими нитками по білому полотні з назвою «Ювілейний» на честь 70-річчя матері, яке родина святкуватиме в цьому році.
– Мій тато і мама, яку звати Стефанія, – продовжує Надія, – з дитинства виховували нас із братом у любові до Бога, до України і всього українського, співали патріотичних та давніх українських пісень. Думаю, що завдяки саме такому впливу у мене відкрилася тяга до цього древнього, надзвичайно цікавого і загадкового мистецтва-ремесла. Десь два роки тому ми придбали старенький ткацький верстат, але він у доброму робочому стані. Так як я спеціалізувалася по ткацтву, то був би гріх теорію не впровадити у практику. На виставці є 6 моїх останніх рушників, зітканих саме на цьому верстаті. Відразу я не могла добре звикнути до верстата, бо він ще був у владі минулого власника, ніби під його впливом. Та з часом мені вдалося «порозумітися» з дерев’яним засобом і ми нині з ним працюємо як одне ціле…
Сучасна легенда про вишиванку
На виставку прийшли багато друзів та знайомих родини Семців, вони виступали із щирими словами подяки, дарували подарунки та квіти. Та всім запам’яталася бувальщина про вишиту сорочку теребовлянської поетеси та композитора Олександри Розвадовської: «Одного разу матері загиблого воїна на війні з москалями у сні з’явився син і нагадав, що вона не скінчила вишивати йому сорочку. Тоді мати втратила спокій і хоч не володіла добре вишиванням, навчилася і таки закінчила давно розпочату справу. Як вона не молила Бога, та розуміла, що син уже не повернеться, тому зібралася і подалась на передову, в той військовий підрозділ, де служив та загинув геройськи її син. Вишиту йому сорочку матір подарувала бойовим побратимам сина. Вже пізніше, десь через півроку, зателефонував командир загиблого сина і, окрім усіх слів вдячності та співчуття, повідомив, що з того дня, коли вона привезла вишиванку, в їхньому підрозділі більше не загинув жоден боєць…»
Проте на цьому не скінчилося родинне свято, їхні друзі до вечора співали пісень у «Бабусиній світлиці» Семцівих. Це переобладнане старе приміщення, яке надзвичайно чепурне як ззовні, та і зсередини. Наприклад, перед світлицею висить глиняний глек на дерев’яному тині, а навколо – море весняних розквітлих квітів. Усередині – давні образи, вишивані рушники, купа подушок на ліжку, вишитих власноруч колись мамою голови родини Петра Семціва – Євдокією, а ще – різні давні збережені предмети побуту родини…
Джерело: Тижневик "Номер один"
50927