На Введення пішов із життя відомий поет, автор гімну про Тернопіль
…Він тільки-но зробив півкроку у своє вже 59-річчя. Чекав на Різдво і мріяв про весну та нову поетичну збірку, і слова самі складалися у рими! Так вже ведеться у житті: день народження – це особисте свято, а от Різдво, Водохреща, Великдень – віхи всенародні й національні! Отож Сергій Сірий зробив те, що підвладне лише поетам – наблизив радість свята: записав дві новорічно-різдвяні пісні й оприлюднив їх на Youtube. Дзвонять новорічні дзвони, у небі з’являється диво-зоря. На жаль, 4 грудня 2017 р. десь на небосхилі засяяла нова зірка, яку запалила лірична душа Сергія Сірого – поета-пісняра і журналіста, шляхетного батяра, автора гімну Файному місту “Наш Тернопіль”, заслуженого діяча естрадного мистецтва України. На жаль, лишилися слова, пісні і книги, а сам Митець пішов у небуття.
Символічно, що саме на Введення під передзвін церковних дзвонів його душа відправилась у Всесвіт. До того ж день був, як поет змальовував у віршах: іскристо-біле полотно снігів так ніжно обійняло його улюблений Тернопіль!
І тепер вже “Серце плакало” за самим автором слів:
Серце плакало. Сльози капали.
Виливала жалі сурма…
Ясний соколе, ти високо вже.
І тебе на землі нема.
Поміж зорями лан твій зорано.
Сергій був самобутній у всьому: надзвичайно стриманим у словах – і безмежно відкритим у творах, насамперед інтимній ліриці; по-дитячому безпорадний у віршах для малечі – й проникливо величний патріот. Варто лише пригадати трагедію під Волновахою у травні 2014-го, коли сепаратисти підло вночі обстріляли наших військових, які мирно відпочивали. Як відгук на смерть захисників Вітчизни Сергій Сірий у тандемі з іншим Сергієм – Степанівим написали пісню «Я – убитий солдат». Це пісня-біль, пісня-протест проти державної зради, проти чужоземної агресії, проти варварської розправи над молодими хлопцями.
– Потрібно усвідомлювати, що війна цілиться у кожного з нас, незалежно від того, де ми перебуваємо, – на передовій чи далеко від неї. Кулі, спрямовані у наших солдатів, летять і в наші серця та душі. Але український народ не вбити, не зламати! – пригадую, сказав тоді мені під час інтерв’ю поет.
До слова, Міністерство освіти і науки України пісню «Я – убитий солдат» рекомендувало для проведення «Уроків мужності» у навчально-освітніх закладах країни, а створений відеокліп на Youtube «Героям війни на сході України присвячується» має 180 тисяч переглядів! Сергій відчував енергетику Всесвіту, не дарма, коли через півроку в Парижі терористи напали на редакцію сатиричного журналу «Шарлі Ебдо» і вбили 12 її працівників, у Твіттері француз Жоакім Ронцин повторив вислів С. Сірого: «Я – Шарлі». І світ підхопив цей меседж. Невдовзі з’явилося «Я – Волноваха», «Я – Маріуполь», але все ж першими, хто на знак протесту проти насильства, проти розв’язання конфліктів силою зброї сказав «Я – убитий солдат», уособлюючи себе із жертвами терору, був Сергій Сірий!
Характеризуючи свою творчість, митець зізнався:
– Мені нудно працювати в одній площині. Я холерик за натурою і швидко захоплююсь. Маю багато уподобань. Мені цікаво писати для малечі, бо діти відверті, не закомплексовані, їхні почуття та думки «не відредаговані» часом. До речі, свою пісенну творчість я починав із дитячих пісень. Не обминаю і тем кохання, патріотизму… Своїм сильним патріотичним пісенним твором вважаю «Молитву за Україну», першими виконавцями якої стали заслужений артист України Борис Репка та співачка Олена Волович. Незважаючи на те, що пісня дуже складна для виконання, вона швидко «пішла в народ» і в неї різні виконавці. Її транслюють по радіо і телебаченню не тільки до знаменних дат. Якось був приємно вражений, почувши свою «Молитву», яка зазвучала дитячими голосами, може, трохи невпевненими, зате такими схвильованими. Виявилось, що співали її тернопільські дітки, хворі на дитячий церебральний параліч!
Знаковою стала і пісня «Серце плакало» (музика Сергія Степаніва). Інтернет-спільнота визнала її одним із кращих пісенних творів, присвячених героям Небесної сотні. Сергієві навіть телефонували з Іспанії наші співвітчизники і дякували за пісню!
Водночас він встиг створити чимало творів на духовну тематику.
– Я написав український текст знаменитого «Ameno», слова пісень «Божа ласка», «Бог – це любов», «На Різдво», «Різдво в серці», «Чарівне Різдво», «Різдвяна зірка», «Храм душі», вірш «Подякуй Богу». Для мене Всевишній – поняття чистоти, правди, світла і добра. Можна не ходити щодня до церкви, але мати Бога в серці. Погано те, що в наш час, на жаль, нерідко трапляється навпаки, – згадував в одному з останніх інтерв’ю пан Сергій.
А ще напівжартома він часто повторював: “Добрих людей не так вже й багато, тому ми повинні гуртуватись”.
Він дуже любив подорожувати і надзвичайно тішився, коли завдяки сестрі зміг об’їздити чи не всю Європу. Згадуючи ту мандрівку, якось зауважив, що у нас церкви стоять на горбочку і звідусіль видно золоті куполи. Та коли заходиш усередину, часом там усе просто й навіть бідно. Натомість за кордоном є храми, ззовні зовсім непримітні, аж усередині вражають витонченими скульптурами та масштабними фресками на стінах. Ось так і людські душі, констатував Сергій: одна людина зовні така вродлива, але у спілкуванні пригнічує своєю бездуховністю, і навпаки.
Чи не ці роздуми згодом вилились у рядки:
Ми будуємо храм в наших душах, як вічність…
Ми будуємо храм не з каміння, а з істин,
З вічних істин, в яких торжествує добро.
Будуть в храмі отім слово правди і пісня.
Ми будуємо храм всім нещастям на зло!
Сергій Сірий залишив рідному Тернополю свій храм душі – у піснях, віршах і прозі, залишив нам своє ліричне Слово, а сам зітхнув і вже представ перед Богом!
Жанна Попович
P.S.: Редакція газети “Номер один” висловлює щире співчуття дружині, відомій журналістці Галині Сірій, та всій родині у зв’язку з важкою втратою/
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417