З важкими потугами Верховна Рада все ж затвердила реформу охорони здоров’я. Та вслід новому закону продовжує лунати критика. Одних насторожує наявність платних послуг та їх вартість, інших – можливе закриття закладів. Кожен трактує норми закону по-своєму і це породжує дискусії. Що ж насправді несе за собою медична реформа, про це ми запитали голову комісії з питань охорони здоров’я Тернопільської обласної ради Романа Свистуна.
– Пане Романе, що довело нашу медицину до такого жахливого стану?
– США щорічно виділяють на медицину 17,5% ВВП. Україна – до 3%, а в 2017 році – 2,8% ВВП. Тому першою глобальною проблемою є відношення суспільства до оцінки свого здоров’я та медицини як галузі в цілому. Прикро, але для держави наразі це не пріоритетний напрямок. ВООЗ зазначає, що медична галузь виконує свою функцію лише тоді, коли на неї виділяють сім і більше відсотків ВВП. В іншому разі це просто стихійний розподіл коштів, який не дає очікуваного ефекту.
Суть реформи охорони здоров’я полягає в тому, аби встановити вартість медичної послуги та оцінити працю лікаря. Щоби галузь працювала ефективно, потрібні чіткі правила. Лікар має знати, що він якісно виконує свою роботу й отримує за неї достойну зарплату, а пацієнт – якісну медичну послугу.
– Також є проблеми з ефективністю фінансування.
– Лікувальні заклади фінансуються із розрахунку на одного жителя. Умовно в зону обслуговування лікарні входять кілька тисяч людей. Держава перераховує на заклад кошти для надання їм допомоги, а туди звертаються не тисяча людей, а кілька десятків. Решта їдуть у той заклад, який їм більше подобається, де вони впевнені у фахівцях. Тож чи є доцільність утримувати пусту лікарню? Такі приклади є навіть у нашій області. У закладі на 60 дітей лікується 10-15, а іноді двоє. А він щорічно отримує з обласного бюджету 8 млн. грн. Ця система вичерпала себе і спричинила ситуацію, коли одним не вистарчає ресурсу, а інші «з’їдають» кошти, які можна витратити на лікування важкохворих.
Припустимо, що держава удвічі збільшила фінансування на цей заклад. Що зміниться? У ньому з’явиться більше пацієнтів? Ні. Тож питання ще й у ефективності використання коштів.
Реформа передбачає, що кожна послуга буде оцінена. Фінансуватися будуть не ліжка, а послуги, що створить рух коштів за пацієнтами.
Це допомога і для головного лікаря. Він побачить, яких спеціалістів йому треба, які приміщення зайві і таким чином оптимізує роботу. Непрофесійні спеціалісти, а також лікарі з поганою репутацією залишаться без роботи.
– Реформа торкнеться усіх ланок?
– Так. Медична реформа розпочнеться зі змін фінансування первинної медичної допомоги. У МОЗ планують, що за кожного пацієнта сімейному лікарю буде нараховано 370 гривень. За малих дітей та людей похилого віку платитимуть удвічі більше. Середньостатистична зона обслуговування рекомендується до 2 тис. пацієнтів. Це та кількість, яку лікар зможе якісно обслужити. Виходить, держава виділить для обслуговування цієї кількості пацієнтів у рік 740 тис. грн. Але не вся сума йтиме до лікаря. У неї закладено також видатки медзакладу – оплата праці середнього і молодшого медичного персоналу, комунальні платежі та витратні матеріали. За прогнозами, це може дозволити лікарю отримувати зарплату в межах 20 тис. грн. у місяць, медсестрі – 10 тис. грн.
Лікар може не приділяти уваги профілактиці захворюваності, але тоді у нього буде безліч пацієнтів із хронічними захворюваннями, які потребуватимуть постійного догляду. Або він буде проводити профілактичні огляди і попереджати захворювання, щоби потім не тратити коштів і часу на обстеження і лікування запущених форм.
Пацієнти самі обиратимуть, з ким їм укладати договори, кому вони готові довірити своє здоров’я. Якщо лікар їх не влаштовуватиме, то вони можуть розірвати договір і знайти іншого. Тому медики будуть зацікавлені надавати якісну послугу, щоби до них зверталися пацієнти, а держава перераховувала їм кошти. Згідно з планом реформ, зміни на вторинній ланці розпочнуться не раніше 2019 року.
– Але ж не всі послуги будуть безкоштовними?
– Безкоштовною має залишатися невідкладна допомога. Тому що у випадках, коли час іде на хвилини, не можна розбиратися, може заплатити хворий за допомогу чи ні. Держава прорахувала, які послуги будуть безкоштовними, а які – ні. До останніх належить стоматологія, пластична хірургія, позачергове лікування у вузьких спеціалістів. Зрозуміло, що сучасний економічний потенціал нашої держави не дозволяє безкоштовно надавати всі послуги, тому що це великі витрати, які не під силу і передовим економікам світу. Важливим критерієм медичної допомоги є її доступність населенню. Наприклад, найдоступнішою за 2016 рік є медицина у Франції. Пересічному громадянину доступна без додаткових оплат пересадка нирки. Усі послуги, нижчі цієї цінової межі, є безкоштовними. Все, що вище цієї ціни, сплачується додатково з кишені пацієнта або сплачують страхові компанії.
– Звідки пацієнтам увзяти кошти на платне лікування?
– Для цього є механізми колективної безпеки, зокрема страхові компанії та лікарняні каси. Люди упродовж певного терміну відкладають кошти, а коли стається страховий випадок, то страховка покриває частину послуги. Люди повинні зрозуміти, що на медицину потрібно виділяти частину свого бюджету. Якщо держава не може цього робити, то пацієнт має дофінансувати її.
– Хто розподілятиме кошти між лікарнями?
– Незалежна структура – Національна служба здоров’я. Держава підраховує, скільки і яких послуг протягом року було надано і скільки це коштує. Виділить ці кошти Службі здоров’я, а вона розподілить по закладах, де була надана допомога. Лікарні, які не працюють, відповідно будуть атрофуватися.
– Такі лікарні почнуть закриватися. Саме за це і критикують реформу.
Не секрет, що більшість відділень наших лікувальних закладів переважно «недовантажені». Буває, що заходиш у відділення на 30 ліжок, а у ньому троє-четверо хворих , а з них двоє – не за профілем. Це надто велика розкіш для держави утримувати такі відділення. Крім цього, якщо у лікаря мало пацієнтів, він втрачає кваліфікацію.
На мій погляд, на вторинній ланці першою можна реформувати пологову допомогу. За європейськими стандартами, щоби мати належну практику, лікар має протягом року прийняти 400 і більше пологів. В іншому випадку він вважається таким, що не має достатньої кваліфікації. У провідних європейських країнах немає жодного пологового будинку, де приймають менше 2000 пологів за рік. Наведу простий приклад. В один із запланованих госпітальних округів входять п’ять районних лікарень. Кожна з них має пологове відділення з відповідним штатом, спорудами. Торік у цих п’яти районах, які увійшли в округ, сукупно було прийнято 960 пологів. Тобто достатньо було два акушер-гінекологи, які були би зайняті роботою й отримували за це достойну зарплату. Крім цього, існуючі відділення не облаштовані для надання сучасної реанімаційної допомоги матері і дитини.
Зараз мова про закриття лікарень не йде. Але їх якісний склад повинен адаптуватися до потреб регіону, кількості населення, професійного складу лікарів і спектру послуг. Більшість із них заходяться поблизу автомагістралей, де часто трапляються ДТП. Тому там обов’язково мають залишатися реанімаційне, хірургічне, травматологічне відділення.
– Чи не відчувається через таку складну ситуацію у галузі дефіцит кадрів?
– Усе значно масштабніше, ніж здається на перший погляд. Різко падає престиж професії лікаря, медсестри. Багато випускників шкіл обирають технічні вузи, освоюють нові технології, юриспруденцію. Перерозподіл іде не на користь медицини. Обдаровані діти обирають інші спеціальності, які вони можуть швидко освоїти й отримувати результат. На жаль, у нашій державі поки що неадекватно ціниться розум, інтелект, праця, здоров’я – тому необхідна реформа, яка повинна виставити пріоритети у свідомості кожного з нас і країни в цілому.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3807