Ось уже тиждень український віртуальний простір «штормить» і гуде через кінострічку “Птах душі”, присвячену останнім дням та загадковій смерті у тюремному карцері табору особливого режиму українського поета Василя Стуса. Річ у тім, що автори стрічки виключили зі сценарію сцену суду з ганебним виступом адвоката дисидента – Віктора Медведчука. Мовляв, хронометраж не дозволяє, сюжет фільму затягнеться і стане нецікавим глядачеві. Натомість вісім експертів, які читали сценарій, заявили, що відтак «Птах» втратить гостроту та логіку подій.
«Увійти в історію не помічником катів, а Мінським переговорником»
Почалось усе 10 серпня з відчайдушного посту актора Геннадія Попенка у Фейсбуці: «Спробую по суті, так, щоби без зайвих емоцій. Проходячи кастинг на фільм «Стус», я читав сценарій. У ньому БУЛА сцена останнього суду над Стусом. Саме того суду, що його Стус та українська інтелігенція не визнавали, але адвокат Стуса, товариш Медведчук, визнав не лише суд, а й Стусову «провину». Хід справжнього адвоката-«захисника». А потім було останнє заслання Василя Стуса, з якого він не повернувся. Український класик помер у радянському таборі лише за 6 років до здобуття Україною незалежності.
Нещодавно у коментарях під постом Мирослав Латик (Muroslav Latyk) побачив, що сцени суду вже немає у фільмі https://m.facebook.com/story.php… Запитав про це в акторів, що грають у фільмі. Вони підтвердили це… Її прибрали зі знімального графіка, нікого не попередивши. Навіть такого персонажа, як Медведчук, у фільмі вже немає. Проте кастинг на нього був, актора було знайдено і він готувався до зйомок.
Зі слів учасників знімального процесу, «продюсерам подзвонили з адміністрації Медведчука» і сказали, що коли вони хочуть дозняти картину, не хочуть провокацій, то потрібно прибрати сцену суду над Стусом… Він боїться, що його запам’ятають помічником катів, а не Мінським переговорником.
Справа давніх років – це одне. Але зовсім інше – намагання повернути ці роки з їхньою цензурою і дзвінками «зверху». Проковтнеться? Хіба можна мовчати, коли таке відбувається?
І соцмережі не змовчали. «Медведчук продовжує свою війну проти Стуса. Зараз він демонструє силу: кажуть, намагається переписати сценарій кіно про вбитого поета. Але неможливо переписати історію, в якій його жертва залишиться національним генієм і символом гідності, а сам він – колаборантом і політиком-невдахою», – відреагував очільник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
А наш земляк, відомий шоумен Сергій Притула, закликав: «Слабкодухим паразитувати на пам’яті Стуса і заробляти гроші – зась! Коротше так, любі мої 458000 підписників. Якщо сцену з Медведчуком, який був одним з учасників судилища над Поетом, не повернуть у стрічку, валимо фільм! Задовбали своєю недосказаністю! І ще й за наші гроші?! Ми не для того ходили на Майдан у 2004/2005 і 2013/2014, щоби дозволяти ось таке неподобство!» Заклик Притули підтримали 26 тисяч користувачів. Відтак за декілька годин новина у геометричній прогресії розлетілась Інтернетом.
Тож уже наступного дня на новину відреагував Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, доручивши керівництву Міністерства культури та Держкіно розібратись із ситуацією щодо фільму про українського поета Василя Стуса, з якого «зникли» сцени із персонажем Медведчуком.
Коментуючи ситуацію інтернет-виданню «Українська правда. Життя», продюсер кінострічки Артем Денисов підтвердив: «Так, дійсно видалили, але не тільки цю сцену, а й деякі інші. Бо спочатку сценарій передбачав майже 180 хвилин». Щоправда, незабаром знімальна група оприлюднила заяву з недолугими вибаченнями та запевненням, що сцену таки дознімуть (https://www.facebook.com/946534465504152/posts/1107632446061019/).
«Завдяки тов. Медведчуку, агенту «Соколовському» (таке прізвисько мав В. Медведчук у КДБ, – авт.), вчимо матчастину і перевіряємо його тезу, що «Стуса посадили, бо він був ворогом радянської влади», – підсумував відомий український журналіст, публіцист та історик Вахтанг Кіпіані. – Отже:
У 1972 р. Василю Стусу були інкриміновані 14 віршів та 10 літературознавчих статей, зокрема есе про творчість Павла Тичини «Феномен доби». Вирок – 5 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання.
У 1980 р. Василю Стусу були інкриміновані листи до Андрія Сахарова, Левка Лук’яненка, звернення в прокуратуру з вимогою притягнути до відповідальності осіб, винних у незаконному переслідуванні Миколи Горбаля, вірші, а також «усна агітація», єдиними доказами якої були зеки-кримінальники, яких КДБ привіз аж із Колими. Вирок – 10 років таборів особливого режиму і 5 – заслання.
Тож хай відомий адвокат Медведчук і його шістки-адвокати не триндять про те, що Стус був законно засуджений і що його захист не мав жодного сенсу. Це брехня. Слава Богу, були інші адвокати (Сергій Мартиш, Софія Каллістратова, Неллі Німірінська тощо), які з гідністю захищали своїх клієнтів».
Назад у часі – 38 років тому
Історія ця починалася 13 травня 1980 р., коли Поета заарештували вдруге, звинувативши в антирадянській діяльності та пропаганді, конкретніше – за виготовлення і зберігання «з метою підриву та ослаблення радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад» (ч. 2 статті 62 Кримінального кодексу УРСР). В архівах збереглася стенограма із засідання суду, на якому адвокат Віктор Медведчук каже, що вважає «кваліфікацію його (Василя Стуса, –авт.) дій вірною». Незважаючи на прохання і письмову заяву надати йому «міжнародного адвоката», у вересні того ж року адвокатом у справі Стуса призначили Віктора Медведчука. Вперше вони зустрілися в СІЗО, після чого Стус відмовився від призначеного захисника. Утім Медведчук був на суді, виконуючи, як казав сам Стус, «функцію другого прокурора» – не захищав підсудного, не підтримував його вимоги, нічого не зробив, аби правильно донести до суду клопотання підсудного щодо самовідводу суду та надання перекладача в разі використання російської мови, в усьому «покладаючись на суд». Більше того, у своїй промові Медведчук погодився зі звинуваченням свого підзахисного, кажучи: «Кваліфікацію його дій я вважаю вірною». І це було визнання адвокатом вини підсудного, в той час як сам підсудний своєї вини не визнавав (це пряме порушення навіть тогочасного радянського законодавства). Така нелогічність і непрофесіоналізм призвели до вироку, проголошеного 2 жовтня 1980 року, – 10 років позбавлення волі і 5 років заслання. 4 вересня 1985 року в таборі Пермського краю Василь Стус помер. Усі матеріали судової справи нині є у вільному доступі. Тож заява адвоката, лідера “Українського вибору” Ігоря Кириленка, заборонити через суд демонстрацію фільму в разі недостовірної інформації про Віктора Медведчука сприймається як погроза, а не намагання “збереження історичної правди”.
Рукописи таки горять
Проект 100-хвилинного фільму «Птах душі» (назва взята зі збірки віршів Василя Стуса, спаленої наглядачами табору) був поданий минулого року ТОВ «АС “Ум-груп”» на 10-й конкурсний відбір Держагентства України з питань кіно до категорії «Ігрові повнометражні національні фільми (широка глядацька аудиторія)» та отримав 37 балів і став одним із переможців. Загальний бюджет фільму складає 44 млн. 17 тис. грн, з яких 50% надало Держкіно. Сценарій читали 8 експертів, у тому числі режисери Андрій Дончик, Роман Бондарчук та Валентин Васянович, директор-президент телеканалу ICTV Олександр Богуцький та директор кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе. Зрештою, зміни у сценарії не є крамолою. «Якщо в процесі виробництва фільму вносяться корегування у сценарій, що в принципі часто трапляється, це повністю зона відповідальності продюсера, режисера й автора сценарію, – зазначив голова Держкіно Пилип Іллєнко і пояснив: – Ми не займаємося цензурою, ми не затверджуємо сценарії і які-небудь зміни, крім чогось глобального, що може призвести до зміни виробничих показників». Воно-то так, якби не йшлося про ДЕРЖАВНІ кошти та умови конкурсу.
Тим часом Вахтанг Кіпіані на своїй сторінці у Фейсбуці запропонував: «Мужицька арихметика від творців ендаументу «Історична правда». Держава легко дає 20 млн. гривень людині, яка поняття зеленого не має, хто такий Василь Стус. У результаті матимемо кіноклюкву, де Василь Макух горить на Хрещатику за кілька сотень метрів від місця самоспалення, а поет Стус гине через висунення на Нобелівську премію (що брехня). Альтернатива – дати ці самі 20 млн. нам. Ми покладемо державні кошти у державний банк. За рік набігає приблизно 2,5 млн. гривень відсотків. За ці гроші (20 млн. не чіпаємо і можемо повернути за потреби у бюджет) ми робимо документальні фільми про Стуса, ефіри «Історична правда -ZIK» і «Розсекречена історія», кільканадцять публікацій, дискусії в університетах і ще купу потрібних речей. Покажіть, будь ласка, цей допис Гройсману. Я не жартую».
Конкурс-конкурсом, але, як влучно зазначила журналістка Лілія Прокопенко, фільми про сміливих мають знімати сміливі. Тим часом, хоча режисер кінострічки Андрій Бровко і стверджував: «Антураж у нас радянський, але фільм буде патріотичний, український», у це вже віриться з трудом. Водночас пригадалися рядки з листа Василя Стусу до дружини та сина від 15 січня 1984 р.: «У житті доводиться обирати: або цікаву муку, або нецікаве щастя. Масштаб людини визначається мірою її волі». Тим часом прем’єрний показ «Птаха душі» призначено на 28 лютого 2019 р.
…А на далекій півночі у таборі «Білий ведмідь» уже понад 90 днів голодує український режисер-дисидент Олег Сенцов. І Віктор Медведчук не поспішає порушувати питання щодо його звільнення під час переговорів у Мінську.
Жанна Попович
Джерело: Тижневик "Номер один"
3417