За допомогою цього виду мистецтва можна зізнатися в коханні. Він буває пристрасним та ніжним, емоційним та спокійним. Усе це про його величність танець. Коли людина танцює, вона віддає свою енергію партнеру або глядачам. А коли танцюють професіонали, від їхньої майстерності нереально відвести погляд, адже їхня колосальна праця полягає у цілковитій віддачі себе справі, яку вважають призначенням по житті. У Тернополі досить багато танцювальних клубів, тренерів, котрі пропонують свої професійні послуги. Одна з провідних танцівниць Ольга Пастух – володарка кубка України за версією IDO, переможець чемпіонату України та жінка, котра не уявляє свого життя без танцю. Свою кар’єру вона продовжує і досі, має власну школу танцю та навчає дітей бути переможцями перш за все для себе. У неї ми й дізнавалися всі секрети танцювального успіху.
«Любов до танців напряму пов’язана із… досягненнями у спорті»
– Пані Ольго, розкажіть трішки про себе.
– Народилася я в Полтаві. З батьками жили у Дніпропетровській області, пізніше переїхали у Хмельницьку область. А в Тернополі я вже дванадцять років. Як і всі дітки, ходила до школи, літом допомагала бабусі та дідусеві у селі, у них були паї та досить велике господарство. Батьки за фахом товарознавці. Мама займається домашніми справами, пильнує затишок, а батько – виконавчий директор приватної фірми. Начебто нічого особливого (усміхається, – авт.). За освітою я педагог (вчитель початкових класів) та організатор виробництва (менеджер). Оскільки бабуся – вчитель математики і дуже любила свою професію, вона з дитинства прищепила мені бажання працювати з дітьми, ділитися з ними потрібними знаннями, навчати їх. Тому педагогіка – це моє покликання. За фахом працюю вже одинадцять років, але не класичним способом, часу бути вчителем початкових класів не вистачає.
– Як давно Ви танцюєте, це любов з дитинства чи з’явилася вже у зрілому віці?
– Почала займатися танцями, здається, років із шістнадцяти. Першим моїм стилем був хіп-хоп та диско, сценічний танець. Східними танцями займаюся останніх три роки, бальними – одинадцять. Напевне, моя любов до танців напряму пов’язана із… досягненнями у спорті. Я – спортсмен-легкоатлет, бігала на довгі дистанції. Маю звання кандидата у майстри спорту. Зараз на танці витрачаю весь свій вільний час. Іноді це триває по одинадцять годин на добу. Танцюю сама, вчу дітей, дорослих, займаюся постановкою першого весільного танцю.
– Який стиль танців, на Вашу думку, є найважчим?
– Я обожнюю європейську програму бальних танців. У східних танцях (танець живота) люблю «ракс шаркі», а точніше «тараб». Такого поняття, як важкий стиль чи легкий, не поділяю, адже у кожного своя специфіка, своя хореографія та складність. Коли стоїть питання навчити дитину тієї чи іншої хореографії або ж станцювати самій, ставлю собі мету і впевнено її підкорюю.
– З якою віковою категорією працюєте?
– Навчаю діток від трьох із половиною рочків. Працюю також і з дорослими. Бальні та східні танці – це особлива любов як моя, так і учнів. Орієнтуюся як на масовий танець, так і на професійний. Масовий набір – це робота з дітками, котрі займаються танцями задля здоров’я, аби поставити правильно осанку, виворітність колін, щоби не були «косолапими» ніжки. Це дуже важливо для дітей, адже рівна спинка – запорука краси. Займаються діти переважно від одного року до п’яти. Їм не обов’язково брати участь у змаганнях. Це роблять за бажанням та рівнем підготовки. Танці тренують м’язи спини і допомагають сформувати гарну поставу, формують рівну ходу тощо. Мета професійних занять бальними танцями – виховати спортсменів, кандидатів у майстри спорту. Дітей із професійної групи орієнтую на перемогу та високі професійні результати. Також у нашому клубі є група наймолодших діток віком від трьох до шести років – «Бебі Денс». Тут вони навчаються любити танець, повторюють рухи під дитячу музику, пізнають цей вид мистецтва, вчаться відчувати ритм. Така група участі у змаганнях не бере, а у звітних концертах, де відбувається нагородження дипломом з об’єктивною оцінкою. Також є непрофесійна група дорослих людей, котрі займаються танцями для свого здоров’я або ж як хобі, вони беруть участь у змаганнях, але у відповідній категорії.
– Як вдосконалюєте себе?
– Моя викладацька діяльність не полягає лише в тому, щоби діти працювали зі мною. Аби підтримувати статус професійного тренера, у мене є ліцензія на міжнародну категорію суддівства. Я суддя міжнародної категорії спортивних та бальних танців, що дає мені можливість судити чемпіонати та кубки України. Також зараз іду на захист КМС із бальних танців, триває підготовка документів. Відвідую навчання, котрі проходять щороку. Також я володар кубка України за версією «ІDO», переможниця чемпіонату України за сумою трьох програм за версією «IUDE», лауреат першого ступеня «Alfa fest Prague».
«Любов та бажання танцювати у мене не відніме ніхто і ніщо»
– Пам’ятаєте свої перші змагання?
– Так. Сказати, що тоді я хвилювалася, не можу. А от невпевненість у своїх силах була присутня. Я танцювала сама (соло). З партнером танцювати почала пізніше. Під час змагань зрозуміла, що танцювати набагато цікавіше, ніж бігати. Це драйв, це неймовірні емоції. Для мене кожні змагання – це досвід, новий викид адреналіну та певний виклик, що зупинятися не слід.
– Що для Вас танці?
– Насправді я дуже рада, бо доля склалася таким чином, що я займаюся справою для душі, яка ще й приносить гроші. Я ціную свою працю та дуже радію, коли знаходжу однодумців у цій сфері. Проте є й інша сторона медалі. Коли приходять люди, котрі не готові працювати, не цінують праці, настає розчарування, оскільки я вважаю, що кожна робота повинна приносити результат. Я живу танцями, це як дихання. Я знаходжу себе, ставлю цілі і добиваюся їх. Тому до своєї праці ставлюся по-особливому.
– Чи розглядаєте закінчення кар’єри професійної танцівниці?
– Безліч разів про це думала. Закінчу кар’єру за декількох умов. Це, напевне, коли щось станеться зі мною: хвороба, котра прикує мене до ліжка, або за наявності обставин, які не дозволятимуть мені викладати. Ми живемо в країні, де люди не дуже розуміють, що старість можна зустріти весело, танцюючи в будь-якому віці. Любов та бажання танцювати у мене не відніме ніхто і ніщо.
– У Вас танцювальна сім’я, чоловік також танцює.
– Так, чоловік Едуард – кандидат у майстри спорту України зі спортивних бальних танців. Саме він мене і познайомив з ними. Що цікаво, у парі ми не танцювали. Свій танцювальний шлях продовжую сама. З Едуардом разом займаємось викладацькою діяльністю. Маємо студію танцю «World dance» та школу східного танцю «Асфура». Цьогоріч зважилися на організацію елітних змагань зі східних танців «Asfura fest danse». Тепер така подія відбуватиметься щорічно у нашому місті. Нашій донечці три з половиною рочки, на заняттях вона з народження, і мені приємно, що тяга та любов до танців у неї в крові.
– Які Ваші плани на майбутнє?
– Постійно розвиватися! Мрію бути «танцювальною мамою чемпіонів». Хочу виховати сумлінних тренерів, що працювали б у клубі на рівні зі мною, були віддані своїй роботі. Мій девіз: вести спокійне життя та займатися улюбленою справою. Успіх приходить до тих, хто залишається вірним своїй меті та мрії. Цього вчу і дітей. Їхній успіх полягає не у таланті, а в роботі над собою. Від того, як вони працюють, залежить їхній результат.
Танці тренують практично всі м’язи тіла і позитивно впливають на суглобову тканину. Регулярні заняття танцями допомагають спалити зайві калорії, що сприяє зниженню ваги. А разом із тренуванням м’язів фігура набуває красивого і підтягнутого вигляду. Будьте красиві. Займайтеся тим, чим подобається…
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
3811