Саме таке визначення можна дати цій особливій людині з с. Іванівка Теребовлянського району, керівнику ПОП «Іванівське» Антону Білику, який віддав сільському господарству понад 60 років свого життя. І завдяки ширині й глибині української мови, дивлячись та розмовляючи з ним навіть нетривалий час, про цього сивуватого чоловіка можна сказати й таке: він дуже живий, тобто енергійний, рухливий, життєрадісний. Дійсно, на свої 81 з гаком пан Антон і не виглядає ззовні, ну а душа його, напевно, і взагалі 18-річна… Тут дивного нічого немає, адже усім відомо здавна, що кохання править світом, це почуття є таким собі вічним двигуном, який дозволяє здійснювати навіть нездійсненне.
Він пишається своїми односельчанами
Найперше, що нині цікавить кожного українця, за що болить душа, – так це війна на сході. Від початку війни і до сьогодні левову частку допомоги ЗСУ дають звичайні небайдужі люди, до яких, зокрема, належать і підприємці. ПОП «Іванівське» кожного року поставляло і поставляє всякого добра до армії за рахунок своїх прибутків на суму понад один мільйон гривень – починаючи від продуктів харчування, коштів, техніки та закінчуючи військовою амуніцією. Антон Білик на цю тему так висловився: «Ми вкладаємо таким чином кошти у майбутнє України, допомагаючи її захисникам. Не забуваємо і про своїх односельчан-воїнів, їх у нашому селі 8 чоловік, дехто з них уже пішов служити вдруге по добрій волі. Жоден наш призовник під час мобілізації не ховався і не тікав по городах, всі як один пішли чесно виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною, я пишаюся ними!»
Основні віхи Антона Білика
З дозволу пана Антона давайте перегорнемо сторінки його життя, вірніше – його діяльності, все ж таки ці два поняття в даному випадку повністю тотожні. На жаль, мало тепер зустрінеш людей, які так закохані у свій рідний край, ниву та трудяться на благо інших з особливою любов’ю і про ніякі там пенсії-відпочинки не думають зовсім. Отак і з Антоном Біликом вийшло: з самого малечку він прихилився до сільської праці й не покинув її донині.
Народився Антон Білик у селі Гиньківці Заліщицького району в сім’ї хліборобів і змалечку ввібрав у себе дух рідної землі, яка дає життя не лише рослинам, а й усьому живому. Маленький Антон ще тоді зрозумів надзвичайно велику силу землі, відчув її всією душею. Невдовзі хлопчик з молодшою сестрою залишилися з мамою, бо батька, як і бабцю, радянська влада вислала до Сибіру за націоналістичні ідеї, за те, що вони любили свою землю, свою Україну. Зростаючи, підліток самотужки пізнавав навколишній світ, вчився порівнювати, думати, бачити те, чого інші й не помічали.
Після семирічки юнак вступив до Заліщицького сільськогосподарського технікуму, де здобув спеціальність агронома, у той час одружився з коханою Софією. Незабаром у них народилась у Підгаєцькому районі, куди їх із дружиною по розподілу направили на роботу, перша донька. А далі – три роки армії і село Іванівка Теребовлянського району, в якому пан Антон працював з 1957 до 1973 року головним агрономом. У 1966 році він закінчив Львівський сільськогосподарський інститут. Радянська влада не забувала, що Антон із «нєблагонадьожной сєм’ї», проте нічого йому не могла закинути, результати його діяльності захищали від усього. Не хотіла та влада й того, щоб пан Антон став головою колгоспу, але люди на загальних зборах села таки обрали його як знаючого, доброго і щирого працівника, знавця своїх рідних земель. З 1973 року пан Антон головував у колгоспі та вивів його у передові не лише в районі, а й в області.
Із становленням Незалежної України почався так званий процес реорганізації всього радянського, а по суті руйнування, розкрадання та розвал доброго, що залишилося. В Іванівці також так звані «щирі українці» хотіли поживитися, змінити голову аграрного господарства, вони навіть зібрали людей у новому будинку культури (до речі, і він був збудований за сприяння Антона Білика), не попередивши його. Та люди стали горою за свого кумира і таки обрали його знову головою нового аграрного підприємства, яке потім стало приватно-орендним підприємством «Іванівське». І його Антон Білик створював, ліпив з любов’ю для людей, які його поважають за доблесну працю, чесність і справедливість та не залишили у критичні моменти. Минулого року ПОП «Іванівське» за Всеукраїнським «Золотим рейтингом» зайняло 18 місце в Україні і перше в області серед аграрних підприємств.
Секрети господаря
Про Антона Білика написано вже багато. Ось і тепер, пишучи про віхи його праці на рідній ниві, мимоволі задумуєшся, задаєш собі безліч запитань… Так, писати легко і є про що, але за цими скупими рядками стоїть колосальна робота всього життя людини. Її недоспані ночі, зіпсуті нерви і миті блаженства успіхів, і ті моменти, коли Антон на зорі біг торкатися руками чорнозему, розминав його пальцями, щоб перевірити температуру ґрунту, відчути тепло рідної і визначити, чи готова вона для посіву рослин. А ще пан Антон (відкриваємо його один з потаємних секретів) полюбляє ходити поміж зеленого чи зрілого колосся пшениці, інших злаків. У такі часи він мовби зливається, розчиняється в них, розмовляє з ними подумки, запитуючи, що для них добре і що зле, пестить при цьому їхні пишні чуби… А взимку подібне з ним діється на фермі, він полюбляє пестити телятка і поросятка, хвалить їх, наприклад, за здоровий апетит.
У всі роки росту господарства було по-всякому: були і заздрість, і непорозуміння, наприклад, як там десь у якійсь Іванівці Білик так збагачується швидко. Та все це поверхневе й несуттєве на що у пана Антона є одна відповідь: любіть свою землю, своїх людей і вони вам воздадуть сторицею. Також він дотримується давнього мудрого принципу, яким, до речі, керувався і наш князь Василько Теребовлянський (нинішні іванівські землі входили у ті часи до Теребовлянського князівства): будуть заможними прості люди, будуть і господар, і вся держава багатшими.
Антон Білик дав роботу 200 працьовитим людям
На пропозицію розповісти про своє господарство, пан Антон відповів так: «Коротко не вийде, це праця всього мого життя і життя інших людей. Нині у нас працюють 200 чоловік різних сільськогосподарських професій, на керівних посадах – агрономи, зоотехніки, інженери, бухгалтери та інші професійні фахівці. Ми обробляємо 4,5 тисячі гектарів орендованих земель і нам цього достатньо. Наше господарство стоїть сьогодні міцно, не дивлячись на всілякі зовнішні та внутрішні кризи, інші негаразди, і все це завдяки нашим людям. Ось у них, в людях, і полягає якраз різниця між сучасним господарством і колгоспом радянських часів. Бо за радянщини першочерговим було виконання планів та завдань будь-яким чином, незважаючи ні на що, незважаючи на людей. Тоді не бралися до уваги їхні можливості, прагнення і, тим більше, думки. Хоч я особисто і в ті часи, як міг, допомагав своїм односельцям. Нині все докорінно змінилося, ми враховуємо всі побажання людей, ідемо їм назустріч, тобто працюємо за своїм планом, вигідним для людей. Плинність кадрів у нас майже нульова. Тільки дехто виїжджає через сімейні обставини. Нині все у наших руках і ми не залежимо ні від кого. Середній заробіток працівника за минулий рік у нас склав 5250 гривень на місяць незалежно від пори року, а в цьому році заробітна плата буде складати 6 тис. грн. і більше. Наш колектив згуртований, всі спеціалісти – професіонали своєї справи. Головні наші профілі – рослинництво, добрі стабільні доходи дає і тваринництво. Ми продовжуємо вирощувати і цукровий буряк, хоч багато інших аграріїв закинули цю культуру через обмежені можливості збуту продукту – цукру. Зрозуміло, є у нас і проблеми, але ми їх вирішуємо всі внутрішньо. Однією з причин стабільності та росту нашого підприємства є впровадження новітніх технологій у виробництво. Наприклад, одна з них – це поверхневий обробіток ґрунту з поглибленням орного шару».
Середня урожайність основних сільськогосподарських культур за останніх 5 років у ПОП «Іванівське» складає у центнерах на гектар: пшениця – 85, ячмінь – 59,2, кукурудза – 106,6, горох – 42,7, зернові – 82,4, цукровий буряк – 623,6, ріпак – 37,3. А досягнення у тваринництві такі: нині є в наявності 1255 голів ВРХ, 1134 голів свиней; середньорічний надій на одну корову склав у 2015 році 6403 кг молока, а середньоденний надій на одну корову – 18-20 кг молока; середньодобовий приріст ВРХ – 597 г, свиней – 523 г. Щоденно «Іванівське» продає молока 7 т на Тернопільський молокозавод.
Недавно Іванівка стала центром територіальної громади із ближніх сіл Ілавче, Сороцьке та Глещава, й Антон Білик разом з головою громади планують у найближчому майбутньому покращити життя мешканців і цих сіл, вселити в них впевненість у майбутньому. Пан Антон прямо так і сказав: «Якщо нам ніщо і ніхто не завадить, то ми в недалекому майбутньому нашу громаду виведемо в передові у Тернопільській області».
У всіх людей кров одного кольору
А ще варто сказати, що Антон Білик – заслужений працівник сільського господарства України, повний кавалер ордена «За заслуги», має десятки інших орденів та медалей, а грамот та подяк від різних рівнів влади, підприємств та організацій – не перелічити, ними можна було б двічі обклеїти все скромне обійстя господаря, в якому він живе вже багато років. У День Конституції України пану Антону указом Президента України за видатні заслуги перед Україною у розвитку економіки, за визначні благодійницьку, гуманістичну та громадську діяльність було вручено ще один орден – князя Ярослава Мудрого.
Він не збудував такого собі Іванівського «Межигір’я», хоч копіткою працею за довгі роки заробив мільйони та мільярди. Його родина складається з 25 чоловік, це три дочки, внуки, правнуки, і вони деколи разом не поміщаються під час гостин у давній хаті.
Антон Білик зі всіма людьми рівний у відносинах, справедливий, ввічливий та толерантний і з цього приводу каже: «Бо у нас, людей, усіх одна кров, вона червоного кольору».
Віктор Аверкієв
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: земля
3808