13 мільйонів гривень із державного та місцевого бюджетів спрямують на будівництво музею лемківської культури в рамках проекту Lemko S.V.I.T. на Тернопільщині. Нещодавно у Монастириськах в урочищі Бичова відбулося освячення наріжного каменю під будівництво музею.
Небезпека сепаратизму
Будівництво музею у «Лемківському селі» передбачено проектом «Перспективний напрямок розвитку Тернопільської області на 2019-21 роки», який розроблено на виконання указу Президента України П. Порошенка від 6 грудня 2018 року. Звичайно, це добра справа – створити музей лемківської культури – етнографічної групи українців, які жили по обох схилах Бескидів між річками Сян та Попрад західніше від річки Уж. Тим більше, що в цьому році виповнюється сумна дата – 75-річчя депортації українців з етнічних українських земель, що зараз входять у склад Польщі.
Але як часто у нас буває, в добрій справі появляється певний негатив. Так і тут, зі створенням музею потягнуло неприємним душком сепаратизму. Маю на увазі, що метою створення музею є популяризація історико-культурної спадщини лемківського народу. Виявляється, вже є лемківський народ! Не етнографічна група, хоч багаточисельна, але українців, а тут – цілий народ. Саме так написано у «Перспективному напрямку розвитку області» (24 сторінка), підготовленому, очевидно, працівниками Тернопільської обласної державної адміністрації.
Пригадую, як у 2003 році одна тернопільська політиканка виступила із твердженням, що галичани – то окремий народ, який чомусь подібний до австрійців та фінів, на її, звичайно, думку. Після цього вона закінчила свій «патріотичний» шлях у політиці помічником депутата Верховної Ради від Партії регіонів. Або згадаймо, як розпалювали антиукраїнські сили сепаратизм на Закарпатті на зорі нашої незалежності, творячи окремий русинський народ!
І тоді тема про окремий «лемківський народ» також мусувалася. У 1991 році в Кракові відбувся науковий семінар, темою якого було становище лемків у Польщі. Доповідач О. Дуць-Файфер, базуючись на сепаратистських ідеях довоєнних русофілів, відстоювала точку зору, що лемки – це окремий народ. Але більшість засудила сепаратистські ідеї, висловились за зміцнення зв’язків лемків Польщі з Україною. Аналогічні семінари відбулися в Ужгороді, Пряшеві, Новому Саді.
Історія лемківського питання
Особливості історичної долі, природні умови, культурно-побутові і господарські взаємовідносини з сусідніми народами зумовили деякі відмінності найзахіднішої гілки українського народу.
Кілька історичних фактів. Стара назва українців – «русин», «руські» – найдовше збереглася на західних землях колишньої Русі – у Прикарпатті і Закарпатті. Адже після захоплення у середині XIV століття Галичини Польщею, а Закарпаття – Угорщиною, карпатські русини не лише не асимілювалися з чужим оточенням, а й зберегли давню народну назву, традиції, скарби культури своїх предків. Це є переконливим доказом приналежності карпатських русинів до єдиної сім’ї українського народу.
Русинів північних схилів Карпат уперше назвав «лемками» Й. Левицький у 1831 році в передмові до «Граматики руської мови». У широкому аспекті етнографічну назву «лемки» застосував член «Руської трійці» Іван Вагилевич у нарисі «Лемки» (1841 р.). Інший діяч «Руської трійці», Я. Головацький, твердив, що лемківська говірка належить до малоруської мови.
У 30-х роках XIX ст. у Східній Галичині розпочався процес українського національного відродження, який охопив також Лемківщину, чим викликав занепокоєння в польському середовищі.
Відомо, як польські шовіністи боролися з українством на Лемківщині. Там, де важко було ополячити, намагалися омосквофілити. Щоби відірвати лемків (карпатських русинів) від цього процесу, вони посіяли між ними зерна чвар і незгод. Польські дослідники А. Стадницький, Е. Длугопольський, К. Добровольський створили у середині XIX ст. теорію волоської колонізації Карпат у XVI-XVII ст. Ця теорія була покликана довести, що русини Карпат – не лише не автохтони гірського краю, а й не українського походження. Звідки корінь про окремий «лемківський народ».
Найбільш відчутний удар єдності русинів Галичини і Карпат поклала діяльність галицьких «москвофілів». Після Першої світової війни москвофільський рух у Галичині зазнав поразки. Тому москвофіли переорієнтувалися на Лемківщину, де виступили в ролі «русофілів» (інша різновидність московського впливу). Польські власті, яким була вигідна антиукраїнська політика, не обмежували їхньої діяльності. До прикладу, польський суд виніс виправдальний вирок керівникам так званої «Руської західнолемківської республіки», яка проголосила приєднання Лемківщини до Росії.
«Русофіли» головні зусилля спрямували на остаточне відірвання русинів Карпат від українського народу, створивши платформу сепаратизму. Ідейних «отців» русофільства турбувало те, що Лемківщина суцільно греко-католицька, а митрополит Андрей Шептицький – «український сепаратист» і розсіває по Лемківщині «бур’яни українства». На початку XX ст. почалася активна агітація за перехід Лемківщини на російське православ’я. У 1934 році з 260 тисяч лемків Прикарпаття на православ’я перейшло 17 тисяч. Помічник Варшавського православного митрополита, єпископ Симон вітав їх із приводу «освобождения от униатского ярма и украинского сепаратизма». Це стало черговим ударом по справі єдності лемків. Навіть створений у тому ж 1934 році Ватиканом Апостольський адміністративний центр Лемківщини, за протекцією русофілів став єпископ Василь Масцюх, лемко з Нової Веси. Про його погляди свідчить праця «Лемковская Русь», у якій є такі тези: «Лемки – приклонники и защитники руской ориентации, ненавидят т. зв. украинцев – приклонников русского сепаратизма. Лемки не желают иметь ничего общего с украинцами и должни изолироваться от украинцев…»
Говорячи про свого земляка, перемишлянського єпископа Й. Коциловського, В Масцюх заявив: «Ведь он же не епископ, а мазепинец». Щоправда, більшість лемків не піддалася русофільській пропаганді і об’єдналася навколо греко-католицької церкви та «Просвіти».
Ще одне джерело руйнування єдності українців москвофілами – нацистське. У листі до Гітлера Гіммлер радив, що для повної селекції (знищення) українців їх слід поділити на окремі «нації» – русинів, лемків, бойків, гуцулів і т. д, нацькувати їх один проти іншого, і нехай самі винищують себе. Ось така історія цього питання…
Відомі особистості про лемків і їх зв’язок з Україною
«Говірка лемків, – як образно висловився Дмитро Павличко, – одна з найдальших приток Дніпра загальноукраїнської мови – була свого часу перегачена і спрямована в польське річище». Але з цього нічого не вийшло, і сьогодні лемківський діалект живить свою рідну українську мову.
Мовну віддаленість від Великої України, а також тодішню економічну відсталість Лемківщини використовували всі вороги України.
Ще й дотепер у лемківському середовищі є люди, які живуть москвофільськими ідеями про окремий від українців лемківський народ.
Цей шмат української землі, Лемківщина, знаходиться сьогодні за межами держави Україна. Про те, що колись Лемківщина була частиною древньої української держави – Київської Русі, свідчать численні замки та назви поселень. Один із таких замків був поставлений у містечку Загір’ї біля Сянока ще за князя Ярослава Мудрого, інший знаходиться над Сяном у місті Сянок, збудований за князя Ярослава Осмомисла. У південній Лемківщині, на Пряшівщині, що зараз знаходиться у межах Словаччини, є села з українськими назвами: Львів, Київ, Чернігів тощо.
Із Лемківщини, яка, за висловом Миколи Колеси, є найчарівнішою гілкою українського народу, вийшов перший книгодрукар кирилицею Святополк Фіоль, який у 1491 році видрукував у Кракові три книги староукраїнською мовою. А в селі Явірник на Лемківщині (за іншими даними в с. Улюч) Саніцького повіту народився автор музики українського гімну «Ще не вмерла Україна», отець греко-католицької церкви Михайло Вербицький.
Як бачимо, доказів того, що лемки – етнічна група українського народу, більш ніж достатньо. А ще відомий лемко Богдан-Ігор Антонич висловлював свій зв’язок із традицією нашої національної поезії, зокрема Шевченковою. Відомо також, що уродженець Лемківщини, знаний громадсько-політичний діяч та дисидент Микола Горбаль, критично висловився про так званий лемківський народ. Наведемо ще слова відомого вченого Миколи Мушинки (Словаччина): «Моє коріння – в Україні. Шевченко і Франко – наші рідні письменники. Я є русин, моя мова належить до лемківської групи, можу сказати, що я є лемко – і не кривитиму душею. Я – русин, але це мені не перешкоджає бути щирим українцем».
Прикро, що сьогодні заговорили про окремий лемківський народ, що на руку ворогам єдиної неподільної України. Коли ще в цьому вправлялися окремі «діячі», то було не так страшно, але коли поняття «лемківський народ» з’являється в документах державної влади, то чого у цьому більше – невігластва чи шкідництва?
Адже цей документ представляли на «Раді регіонального розвитку» за участю глави уряду України та кількох міністрів. Отож маємо уже державний рівень невігластва…
Павло Сливка, історик
ДОВІДКА
Держава виділила 17 гектарів землі на будівництво музею-скансену в “Лемківському селі” та ще 6 га – на облаштування стоянки для транспортних засобів під час фестивалю “Дзвони Лемківщини”, який отримав статус міжнародного. Над розробкою проекту скансену працювали архітектори Володимир Черкас і Роман Березюк, які є вихідцями з Лемківщини. За їхніми словами, будівля буде трирівневою і комфортною для всіх, у тому числі маломобільних людей.
Уся внутрішня площа продумана до найменших деталей, щоб експозиції розміщувались навіть у кутах. Великий простір передбачили для дітей та молоді. Також облаштують конференц-зали, де будуть проводитися зустрічі і навіть справжні лемківські весілля.
Нагадаємо, в 1944-1946 роках з етнічних українських земель, які після Другої світової війни відійшли до Польщі, майже 160 тисяч українців були депортовані з території Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Любачівщини в Тернопільську область, зокрема в Монастириський район, який сьогодні вважається міжнародним центром лемківської культури.
Відзначимо також, що музейний комплекс “Лемківське село” – єдиний музей в Україні, в якому є велика колекція (понад 3 тисячі експонатів) предметів історії, мистецтва і побуту депортованих лемків.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812