Ще кілька років тому самоуправство Тернопільської міської ради викликало хвилю обурення у громади, і на це було ряд причин. Пройшов час, панібратство не викорінили, але проблемні питання громада вже сприймає з іронічною посмішкою, адже управи на можновладців немає. На кожній сесії ТМР розглядається велика кількість питань, зокрема земельних. Але отримати позитивне й омріяне рішення від представників громади пересічному громадянину не так просто. Міська рада дає, але не всім.
Ми вже звикли завдячувати атовцям за мирне небо над головою. Їхні імена часто використовують політики, на могили несуть квіти, показово вклоняються, обіцяють пам’ятати, допомагати і забувають до наступних урочистостей або річниць із дня загибелі. Але в більшості своїй ці популістські вчинки лише для замилювання очей громаді. Згадуючи раз на рік загиблих, тих, хто поклав своє життя за незалежність України, забувають про тих, хто повернувся з війни живим і намагається якось адаптуватися в мирному середовищі.
Віктор Герчак пішов на фронт одним із перших, залишивши в Тернополі дружину, сина та неповнолітню доньку. Воював у складі добровольчого підрозділу, потрапив у список так званого «трибуналу», який ведуть сепаратисти. Важко уявити, чого лише довелось натерпітися родині, щоночі здригаючись від повідомлень із погрозами зі сторони окупантів. Беручи приклад із батька, син також подався на службу. Віктор повернувся додому з війни. Усвідомивши, що в Тернополі з роботою важко, поїхав за кордон, однак розумів, що врешті-решт його місце з родиною. Вирішив займатися дрібним підприємництвом, нічого амбітного чи надприбуткового – торгівля побутовою хімією. Як то кажуть, лише щоб на життя вистачало.
Скоро мине уже 2(!) роки, як чоловік оббиває пороги органів виконавчої влади, аби отримати дозвіл на розміщення тимчасової споруди, але натикається на стіну байдужості та непорозуміння. Знаючи, як легко з барського плеча віддають ласі шматки в центрі міста під забудову, як погоджують розміщення МАФів у місцях, де їх у принципі не повинно бути, виникає цілком закономірне запитання: чому хтось отримує все, а інші – нічого?
19 січня 2018 року Віктор Герчак подав заяву з проханням погодити розміщення тимчасової споруди на вулиці Степана Будного на засідання комісії із впорядкування розміщення об’єктів дрібнороздрібної торгівлі та тимчасових споруд побутового призначення. Тоді розгляд звернення перенесли, мотивуючи це тим, що необхідно отримати погодження від КП «Тернопільводоканал».
10 травня 2018 року чоловік знову подає заяву, в якій просить погодити розміщення тимчасової споруди, однак комісія знову не погоджує розташування, мотивуючи це тим, що необхідно отримати погодження від електромереж. Чому про це не сказали на попередньому засіданні – не відомо. Мабуть, свідомо затягували час, думаючи, що чоловік покине ту справу.
28 листопада минулого року Віктор Герчак подає уже втретє заяву, в якій просить погодити розміщення тимчасової споруди, при цьому зазначає, що отримав погодження від КП «Тернопільводоканал» та Тернопільського міського району електромереж. 4 грудня 2018 року на засіданні цієї ж комісії чоловікові погодили розміщення тимчасової споруди. А за кілька днів атовець уже звертається до ТМР з проханням винести його питання на земельну комісію та погодити розміщення тимчасової споруди для проведення підприємницької діяльності.
23 січня 2019 року, більше ніж через місяць, чоловік отримує лист-відписку за підписом заступника міського голови Вікторії Остапчук, в якому заявнику рекомендують звернутися з його заявою та подати матеріали на адресу постійної комісії міської ради з питань містобудування. Трапилося це тому, що саме в цей час не було затверджено персонального складу комісії з регулювання земельних відносин та екології. Справедливо буде зазначити, що розгляд даного питання не входить до компетенції вищезгаданої комісії, і сумнівно, що заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради про це не знала, а якщо не знала, то виникає запитання, чи справедливо вона обіймає цю посаду.
4 лютого 2019 року пан Герчак, згідно з рекомендацією, звертається із відповідною заявою до постійної комісії з містобудування. На самій комісії члени на словах повідомляють, що погоджують розміщення споруди, але для того, аби погодити все на папері, їм необхідно звернутися за роз’ясненням у юридичний відділ, чи у їхній компетенції розгляд таких питань. Схоже на банальну гру в котика і мишку. Заступник голови не знає, які питання у компетенції комісії з містобудування, ба навіть більше – самі члени комісії не знають, яка категорія питань у їхньому віданні, а яка ні.
Минає два місяці, чоловік так і не отримує відповіді ні від юридичного відділу, ні від комісії з містобудування, тому вкотре звертається із заявою до міської ради. Минає місяць – а відповіді знову немає. Згідно з законом, орган, який отримав заяву, повинен надати відповідь не пізніше, як за місяць з дня надходження, але у відповідь – тиша.
13 травня чоловік уже звертається із заявою до міського голови, в якій просить посприяти у вирішенні його питання або ж роз’яснити, чому він не може отримати погодження своїх намірів із грудня 2018 року, і як вже звично відповіді не отримує.
5 липня 2019 року чоловіку відділ земельних ресурсів видав сервітут для підпису з ТМР, справа залишилася за останньою комісією.
29 липня Віктор Герчак звертається до комісії з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі з заявою та просить повідомити його про засідання комісії і розгляд його питання, однак відповіді не отримав. Маючи усі дозвільні документи, 12 вересня цього року Віктор Герчак звертається через ЦНАП з усім переліком необхідних документів для укладання договору земельного сервітуту.
25 жовтня проходить сесія ТМР, на якій у порядок денний включено питання Віктора Герчака про надання йому дозволу на укладання сервітуту. На самій сесії була присутня дружина атовця, яка за сумісництвом є його законним представником. Жінка звернулася перед голосуванням до депутатів, надала підтвердження усім погодженням, навіть згадала про те, що є підписана угода про доступ до ділянки у випадку непередбаченої ситуації, просила підтримати. Депутати мовчки кивали головами, жодного запитання до заявника у них не виникло. Родина Герчаків уже сподівалася на позитивне рішення, але із 36 депутатів лише 14 проголосували «за», один утримався, решта – 21 – банально не голосували. Це звична практика, хоча за логікою депутат повинен зробити чіткий вибір – проголосувати за, проти або утриматись. Не голосує депутат лише в тому випадку, якщо він відсутній у сесійній залі, однак якщо це не так – то представник громади повинен виконати свій обов’язок. Не зайвим буде зазначити, що на сесії було розглянуто ряд схожих питань з приводу надання дозволу на укладання договору сервітуту, і як не дивно, заявники отримали позитивне рішення.
Ми звернулися до депутатів із проханням пояснити, чому вони не проголосували за питання атовця, однак аргументованої відповіді не отримали. Одні кажуть, що не пригадують такого, інші кажуть, що, мабуть, у цей час виходили. Хоча насправді питання в порядку денному було під 24 номером, відповідно його розглядали на самому початку сесії. Чому місцеві можновладці до одних прихильні, а інших воліють не помічати, питання риторичне.
– Те, що слуги громади не проголосували – не дивно. Бо депутати ТМР – це маріонетки міського голови та заручники своїх шкурних інтересів. Якщо взяти вибірку та подивитися на результати голосування під час сесій, після яких виникають скандальні ситуації, то всюди фігурують практично одні й ті ж депутати, що й не підтримали питання, яке подавав Віктор Герчак. Я можу зробити екскурсію кожному з тих депутатів Тернополем та тикнути носом у проблемне будівництво, за яке вони голосували разом зі своїм господарем. Тому будь-які їхні виправдання – це брехня та лицемірство тернопільських «хамелеонів». Коли потрібно, сервітут укладають на коліні, а коли не пішов на поклон, не прогнувся, будеш роками пороги оббивати і завжди знайдуть привід, щоби відмовити, – розповідає Михайло Іваненко, керівник відокремленого підрозділу спілки «Всеукраїнське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО».
– Я була присутня на сесії. Перед тим, як питання ставили на голосування, попросила слово і звернулася до депутатів. Намагалася їм пояснити, що у нас є всі документи, ми отримали погодження, залишилася тільки воля депутатів. Попросила покласти край нашим митарствам. Ми вже два роки ходимо по різних інстанціях. Але коли я там виступала, то ще таких емоцій неприємних не відчувала, мабуть. Говориш як у пустоту, жодного погляду на собі не ловиш, їхнє «ні» не аргументоване, просто вони так сказали. Поки я говорила, у них не виникло жодного запитання до нас, вони не слухали і не дивилися, просто папірці перебирали, – розповіла дружина і законний представник атовця Світлана Герчак.
Цікаво, як депутати будуть дивитися чоловіку в очі, якщо раптом перетнуться на вулицях міста? Адже Віктор Герчак на сході робив усе для того, аби окупант не посунув далі, а наші депутати сиділи у зручних кріслах, але цього не оцінили і банально зайняли позицію, в якій атовець – пусте місце.
Іванка Біла
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812