Тонна їжі щодня: гуманітарний штаб «World Central Kitchen» в Тернополі з вересня припиняє годувати переселенців

Повномасштабна агресія росії змінила життя багатьох українців, мільйони з окупованих та прифронтових територій виїхали на мирну територію та закордон. Для десятків тисяч вимушених переселенців Тернопільщина стала другою домівкою, тут вони отримали дах над головою та, завдяки гуманітарному штабу на базі ресторану «Реберня у Тернополі», повноцінне харчуватися.

Щодня готували тонну їжі

Понад пів мільйона обідів для внутрішньо переміщених осіб практично з усіх куточків Тернопільської області приготувала команда ресторану з початку війни. Однак нині переселенці розгублені, адже їм повідомили, що з початком осені припиняється видача для них їжі. Чому так сталося та чи можна цьому зарадити, розповів власник та керівник «Реберні» Юрій Фролов.

З перших воєнних днів ресторан самостійно, а з кінця березня у співпраці з міжнародною організацією «World Central Kitchen», забезпечував харчуванням потребуючих.

– Завдяки допомозі «World Central Kitchen» упродовж п’яти місяців на повноцінній основі переселенці харчувалися збалансованими обідами одразу в 20(!) локаціях Тернопільської області. До серпня команда «Реберні» щодня готувала в середньому близько чотирьох тисяч порцій гарячого харчування плюс робили півтори тисячі сендвічів для людей, які залишилися без домівок. Загалом виходило 5,5 тисячі порцій або тонна їжі щодня!, – зазначив Юрій Фролов.

За останній час кількість їжі для переселенців суттєво зменшилося, ще тиждень тому вона становила близько 2700 порцій, нині гуманітарний штаб має можливість готувати всього 1200 порцій на день (з них на «Реберні» видають 350 порцій). Недостатня кількість гарячого харчування перекривалася продуктовими наборами, які гуманітарним штабом фонду «Word Central Kitchen» доставлялися у Тернопільську область.

– Фонд вирішив перевести формат роботи з гарячого харчування на продуктові набори. Ідея заключається в тому, щоби не просто люди приходили і брали харчі, а щоби готували їжу собі самостійно. Тобто мета фонду, як дещо зекономити кошти, так і задіяти внутрішніх переселенців до діяльності, сприяти їхній соціалізації. Плюс до цього процесу ми активно залучали громаді, які мали відповідні приміщення для зберігання продуктів, та волонтерів, які були готові цим займатися, – підкреслив керівник проєкту.

Як зауважив пан Фролов, на жаль, організація «World Central Kitchen» з вересня буде вимушена припинити надання допомоги для внутрішньо-переміщених осіб у Тернополі та області.

– За шість місяців увага світу до теми війни в Україні поступово почала спадати. Відповідно і донати, тобто благодійні пожертви, завдяки яким «World Central Kitchen» має змогу надавати допомогу, також суттєво зменшилися. Наразі нам повідомили, що з вересня благодійна організація припинить волонтерську роботу на заході України, а зосередить свою діяльність на допомозі східним областям та тим українським містам, які перебувають на «нулі», тобто на лінії фронту, – розповів Юрій Фролов.

Переселенці по кілька годин стоять у черзі за гарячим обідом

В один з днів ми побували на «Реберні» та на власні очі побачили людей з різних куточків України, які не від хорошого життя стоять у черзі за гарячим харчуванням. І було дуже прикро спостерігати, коли за обідом люди простояли декілька годин, але їм не вистачало порцій. Вдалося поспілкуватися з переселенцями, більшість з яких літні люди, яким вже повідомили, що міжнародний фонд у ближчий час припинить видавати гарячі обіди.

Переселенець Ігор із Донеччини прийшов за гарячим обідом для себе та дружини. Зайняв чергу ще в 9-й ранку, і це при тому, що видача їжі на «Реберні» починається з 11-ї години.

– З дружиною винаймаємо житло у Тернополі, потрібно плати оренду, комунальні послуги. На роботу мене ніхто не бере, бо, кажуть, потрібно молодь, а я вже в літах. Повернутися на Донеччину також не можу, бо там ведуться активні воєнні дії. Та й тим, хто таки залишився, місцева військова влада радиться покинути рідні домівки, адже це, по-перше, небезпечно, по-друге, взимку не буде опалення, світла, води. У Тернополі нам подобається, люди тут привітні, ось завдяки гуманітарному штабу є можливість отримати гаряче харчування, а це вже яка не яка економія сімейного бюджету. Що будемо робити після того, як це зупиниться, навіть не знаю, напевно будемо зменшувати порції (сміється – авт.). Сподіваюся, знайдуться добрі люди і нас не залишать один на один у такій складній ситуації, – надіється пан Ігор.

Оселилася у Тернополі з малолітньою дитиною переселенка Олена з Харківщини.

– Більшість з тих, хто стоїть у черзі за їжею, і справді її нагально потребують. Бо опинилися у важкому становищі, не від доброго життя поїхали зі своїх домівок. З дитиною вже четвертий місяць живемо у Тернополі, чоловік залишився вдома, служить у ЗСУ, боронячи Україну. Приходжу за харчами до «Реберні», бо фінансів не вистачає, життя нині дороге… Вдячна міжнародному фонду «World Central Kitchen» і його засновнику Хосе Андресу, що роблять добру справу, і від усіх переселенців дуже сподіваюся, що акція буде продовжена, бо таких як я у Тернополі чимало і не всі можуть знайти роботу, щоби забезпечувати своє існування, – каже пані Олена.

Пенсіонер Віктор з Береславського району, що на Херсонщині третій місяць мешкає в Тернополі. Показує номерок по якому отримує на «Реберні» обід.

– Свого часу на рідній Херсонщині мав хорошу роботу, збудував будинок, мріяв про забезпечену старість. Однак війна перевернула все моє життя. Ніколи не думав, що стоятиму в черзі за гарячим обідом, та ще й так далеко від рідної домівки, – зі сльозами на очах каже літній чоловік. – Живемо в складний час, на всьому потрібно економити. Завдяки підтримці міжнародних благодійників мав змогу економити на харчуванні, отримувавши тут гарячі обіди. Як би не склалася ситуація в подальшому, я можу тільки подякувати фонду за те, що він вже зробив для українців і дуже сподіваємося, що він знову запрацює у Тернополі.

Переселенці втрачають не лише їжу, а й… роботу

Гуманітарний штаб у зв’язку зі зменшенням кількості переселенців, які зможуть отримувати гарячі обіди, змушений вдатися і до скорочення персоналу, частина якого складається з числа внутрішньо-переміщених осіб.

– Аби справлятися з великим об’ємом роботи, наш заклад додатково залучив 20 переселенців ледь не з усіх регіонів нашої держави, які отримували в нас гідну зарплату й займалися дійсно хорошою справою, годуючи тисячі людей. На жаль, у зв’язку зі зменшенням кількості донатів на підтримку України фонд не має можливості покривати оплату праці всіх волонтерів. Тому ми змушені були скоротити частину працівників. Скажімо, якщо раніше на кухні працювало 12 кухарів, то зараз троє-четверо, – каже Юрій Фролов.

Серед тих, хто залишився без роботи – переселенка Наталя Вишнівська із Сєвєродецька, що на Луганщині, яка працювала на кухні, а її чоловік Петро – експедитором на «Реберні».

– У Сєвєродонецьку мав бізнес, дружина ж працювала в офісі. У Тернополі довелося перекваліфікуватися, працевлаштувалися на «Реберні», щоби мати змогу забезпечити сім’ю найнеобхіднішим. З дружиною пропрацювали тут п’ять місяців. Наразі працюю я один, жінка залишилася без роботи, грошей не вистачає. Не просто й тим, кому ми розвозимо їжу, вони теж потребують допомоги. Люди зосталися без житла, без роботи, а тепер вже й без найнеобхіднішого – без гарячої їжі. Фонд Хосе Андреса робить дуже добру справу, за яку ми йому вдячні, однак війна не закінчилася і людям треба допомагати й надалі, – говорить Петро Вишнівський.

25 березня переїхали до Тернополя Тетяна і Віталій Таран з Краматорська, що на Донеччині. Вони теж знайшли роботу в гуманітарному штабі, але через скорочення штату пані Тетяна залишилася без роботи.

– У Краматорську ми працювали на машинобудівному заводі. Я – хіміком-лаборантом, а чоловік – у цеху слюсарем. Евакуювавшись до Тернополя, шукали роботу, щоби мати гроші на життя. Натрапили на оголошення «Реберні». Чоловік став водієм і розвозив допомогу, а я працювала на кухні. На жаль, два тижні тому залишилася без роботи. Пробувала знайти якусь іншу вакансію, проте, наразі, безуспішно. Звісно, ця ситуація пригнічує, адже нам тепер потрібно жити на одну чоловікову зарплату, що суттєво вдарило по нашому сімейному бюджету, бо потрібно сплачувати оренду житла, купувати продукти. До Краматорська повернутися не можемо, бо влада попередила, що взимку в домівках не буде ні світла, ні води, ні опалення. Тому, треба адаптуватися до сьогоднішній реалій, а без роботи дуже важко, хоча ми готові працювати, – каже Тетяна Таран.

Чоловік пані Тетяни – Віталій, безпосередньо стикаючись щодня з переселенцями, усвідомлює, якою важливою для них є допомога з харчами.

– У зв’язку зі скорочення об’єму допомоги, роботи і в мене стало менше. З напарником працюємо по черзі, два дні – інший водій, два дні – я, в той час як раніше трудилися практично без вхідних. Коли розвозимо допомогу, то кожен раз бачимо, як люди нас чекають. Вони просять не припиняти доставляти готові обіди. Особливо важко дивитися на пенсіонерів та людей із інвалідністю (приїжджають на пункти роздачі на візочках або приходять з паличками), які отримують копійки, яких ледь вистачає на прожиття. Людям дуже важко без гарячого харчування, тому сподіваємося, що фонд знайде фінансування на діяльність гуманітарного штабу у Тернополі і Юрій Валерійович та його дружня команда «Реберні» будуть і надалі допомагатимуть переселенцям, – мовить Віталій Таран.

Керівник «World Central Kitchen» Хосе Андерс і Юрій Фролов

«Наше харчування – це не просто їжа, а рука допомоги тим, хто пережив страхіття війни»

За словами Юрія Фролова, його команда працює над тим, щоби Тернопільщина і далі отримала допомогу від «World Central Kitchen», адже потребуючих і справді багато, і як показує статистика, кількість переселенців за останній час не зменшилася.

– Не беруся прогнозувати, як буде розгортатися ситуація далі, проте сподіваюся, що «World Central Kitchen» з часом відновить свою діяльність у напрямку приготування гарячих обідів для внутрішньо переміщений осіб, які мешкають на Тернопільщині. Наше харчування – це не просто їжа, а рука допомоги тим, хто пережив страхіття війни. Розуміємо, що кожен день роботи нашого гуманітарного штабу коштує великих грошей фонду. І ми дякуємо за всю ту допомогу і підтримку, яку отримували українців від початку війни, – каже Юрій Фролов.

У будь-якому випадку команда «Реберні» у міру своїх сил і можливостей продовжуватиме і далі готувати гаряче харчування.

– Звісно, ми не зможемо робити це у таких великих об’ємах, як раніше, тож роздаватимемо страви тим, хто опинився у найскладніших з найскрутніших обставинах (по 300-400 порцій). Дуже прикро бачити, коли у черзі за обідом люди простояли декілька годин, а їм не вистачало порцій. Я добре розумію, якщо людина прийшла за їжею, простояла в черзі – вона для неї дуже потрібна! З нашого боку, ми про запас маємо з десяток порцій, сендвічів, яблука, щоби переселенець від нас не пішов повністю з порожніми руками. Але повірте, насправді, дуже болісно дивитися в розгублені очі цих людей, усвідомлювати їхні панічні настрої і чути від них питання на яке я не знаю поки відповіді: «А як нам далі жити і що ми будемо робити без Вас?», – підсумував Юрій Фролов.