Близько тижня у Тернополі тривали зйомки короткометражного фільму з робочою назвою «Поза зоною». Це дебютний ігровий фільм тривалістю 25 хвилин, який вийде на екрани вже восени цього року. Знімальними майданчиками для київських режисерів стали кондитерська фабрика «ТерА», катедральний собор, громадський транспорт та орендована квартира. Детальніше про процес зйомок, сюжет та враження від атмосфери Тернополя розповідає автор сценарію та режисер стрічки Нікон Романченко.
Знімали фільм без фальші
– Як так сталося, що для зйомок фільму обрали саме Тернопіль?
– Спершу планували знімати фільм в іншому місті. За сценарієм планувалося, що знімати будемо на кондитерській фабриці поблизу Києва. Але якось нас запросили на фестиваль «Кінохвиля» у Тернопіль, щоб ми продемонстрували тут короткометражні фільми. Ми приїхали і я випадково запитав з приводу фабрики. Мені розказали, що у Тернополі є така, і вже наступного дня поїхали оглянути її. Вона нам підійшла і ми вирішили знімати тут.
– Чим зацікавив Вас цей об’єкт?
– У першу чергу – своїм внутрішнім світлом. Там багато добрих, світлих людей. Ці жіночки, як пташечки, щебечуть, тріпочуть над роботою. Це мене вразило. Приємно було спілкуватися з ними. Спершу разом із Катериною Горностай зняли кілька документальних кадрів, щоб побачити локацію, відчути цей ритм. Уже згодом почали зйомки фільму.
– Наскільки мені відомо, Ви вже були на кондитерській фабриці взимку?
– Так, ми приїжджали, оглядали локацію, дивилися, де можна знімати. Шукали у місті інші майданчики.
– Можете коротко розповісти про сюжет фільму?
– Головна героїня – працівниця кондитерської фабрики. Жінка сама виховує сина. Вона чекає дзвінок від нього, а він знаходиться поза зоною досяжності. В якийсь момент просто перестає виходити на зв’язок і вона їде шукати його. Це ігровий фільм у документальному середовищі. У нас є актриса, яка грає головну роль. А всі інші герої фільму – жіночки з кондитерської фабрики, люди які трапляються їй по дорозі.
– Сюжет побудований на реальних подіях?
– У цілому, так. Я прочитав багато статей, у яких ішлося про те, як матері шукають своїх синів. Це вічна тема «батьки та діти». Якось одній жіночні зателефонували і сказали, що її син загинув на сході. А потім, через кілька місяців, повідомили, що сталася помилка і це була не її дитина. Ми хочемо передати, що за цей час може переживати людина. Що відчуває жінка, яка залишилася одна, позбавлена сенсу існування, яким для неї був її син. Це внутрішні переживання, емоції, неспокій. Вона переосмислює вчинки, слова, події. Це справжні живі почуття.
– Де ще, окрім кондитерської фабрики, проходили зйомки?
– У громадському транспорті – тролейбусі. Ми проїхались містом декілька разів. Відзняли прекрасну сцену, коли героїня після робочого дня їде на вокзал. Ці кадри мені дуже сподобались, думаю, вони увійдуть до монтажу. Також знімали у катедральному соборі та на орендованій квартирі. Приємно, що люди відгукнулися і дали нам таку можливість.
У цілому фільм заплановано знімати у трьох містах. Початок – у Тернополі, далі -Київ. Потім східна частина країни. Наразі вирішуємо, яке саме місто. І потім знову героїня повертається у Тернопіль.
– Хто зіграє головну роль?
– Роль головної героїні Люби виконує актриса Наталя Половинка.
«У Тернополі – особливий ритм»
– Коли заплановано вихід стрічки?
– Подати кінцевий варіант на розгляд комісії Держкіно маємо у вересні. Влітку монтуватимемо фільм.
– Розкажіть трохи про свою команду. Вона у Вас доволі молода.
– Усі ми були студентами Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Після завершення навчання зрозуміли, що нам не можна розбігатися, треба триматися разом. Так вирішили створити громадську організацію «Сучасне українське кіно». Займаємось популяризацією українських фільмів в Україні і за її межами, показами фільмів на великих і маленьких майданчиках.
Другий режисер – Філіп Сотніченко. Його останній короткометражний фільм «Цвях» виграв Одеський міжнародний кінофестиваль у минулому році.
Валерія Сичовець теж брала участь у фестивалі. Її стрічка «Спільна кров» була відзначена на фестивалі «WIZ-ART» у Львові.
Катерина Горностай має дуже багато нагород – від кінофестивалю «Молодість», Одеського міжнародного фестивалю кіно і так далі.
Оператор-постановник Ярема Малащук – унікальний хлопець. Ми з ним працювали у попередньому проекті – «Технічна перерва». У нас народжується щось цікаве. Ми багато імпровізуємо. Виникає живий процес. Усе це важливо для мене. Вважаю, так і має бути.
Художник-постановник Маргарита Кулік навчається в НАОМі. Не дивлячись на те, що вона лише вчиться, вже дуже багато зробила для цього фільму. В цілому я задоволений командою.
– Чи виправдав Тернопіль ваші сподівання?
– Мені тут дуже подобається. Тут цікавий ритм. Для мене Київ дуже гучний у плані хаосу, в якому мені не дуже останнім часом хочеться перебувати. У Тернополі спокійно, комфортно, якось світло. Є багато красивих місць. Можна почитати книгу, піти на озеро, в театр чи мистецьке кафе.
– Зйомки відбуваються на замовлення Державного агентства України з питань кіно. Як вдалося отримати гранд?
– Це був конкурсний відбір у два тури. Спершу подали сценарій. Пройшли. Потім проект потрібно було представити перед комісією на екрані з трейлером. За підсумками другого туру вибороли перше місце, а разом з тим, і гранд на 25-хвилинний фільм.
– У Вас є якісь творчі перестороги, секрети, якими ви не ділитесь до виходу своїх фільмів?
– Мені спокійніше, коли менше анонсують мою роботу. Тоді працюється легше і комфортніше. Хоча, з іншого боку, стрічку необхідно анонсувати та рекламувати. Але це важко, адже потрібно виправдати очікування глядачів.
– Вам припали до смаку тернопільські солодощі?
– Так, дуже смачні. Вже давно не їв стільки солодкого. Здається, наче тепер весь мій одяг пахне ласощами. 
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812