Медичні технології та медицина в Україні розвиваються значно швидше, ніж законодавство. Зважаючи на наявність професійних кадрів та можливостей, українські медики могли б врятувати значно більше життів, однак правові обмеження не дають їм цього зробити. Днями у Тернополі побував відомий український кардіохірург, директор «Інституту серця» Борис Тодуров. Медик зі світовим іменем, який першим в Україні здійснив пересадку серця, провів прийом пацієнтів, розповів про потреби сучасної трансплантології та відповів на запитання тернопільських журналістів.
– Як позначилося реформування швидкої допомоги на кардіологічних хворих?
– Однією з ланок лікувального процесу кардіологічних хвороб є служба швидкої допомоги. Створити диспетчерські центри і вибудувати логістику було крайньою необхідністю. Сьогодні, якщо створять центри екстреної допомоги, це буде справжній європейський рівень, так би мовити, міні-американська модель надання допомоги.
Внаслідок реформування з’явилася добре налаштована логістика, збудовано диспетчерські центри, система GPS відслідковує місце знаходження автомобіля швидкої допомоги. Диспетчер визначає бригаду, яка перебуває найближче до пацієнта, і спрямовує її до хворого. «Швидка» доставляє його з гострим інфарктом у кардіохірургічну клініку. Питання доставки при гострому інфаркті – одне з найважливіших. З моменту закриття артерії є всього дві години, щоб врятувати міокард. У медицині це називається терапевтичним вікном. Якщо протягом цих двох годин пацієнта привозять у клініку і відкривають артерію, м’яз не відмирає і людина залишається цілком здоровою.
Ми розширили це вікно до чотирьох та шести годин, тому що «швидка» не завжди вкладається у дві години. Але навіть якщо пацієнта привозять у цих часових межах, то смертність знижується з 16% до 4%, тобто в чотири рази. Таких випадків протягом року в України трапляється понад 50 тис.
– Чи є перспектива здешевлення стентів?
– На жаль, у вітчизняній медичній промисловості не здійснюється виробництво стентів. Є стенти дуже хорошої якості американського та німецького виробництва. Непоганої якості індійського та китайського, але всі вони вироблені за кордоном. Їх вартість залежить від курсу валюти, розмитнення, логістики, способу доставки, податків, зборів та інших чинників. На жаль, немає змоги вплинути на вартість стента, а тим більше на механізми його здешевлення.
Інше питання, що не пацієнт повинен платити за стент та надання медичної послуги, а держава. Ми всі платники податків і за медичну послугу заплатили, при чому немалі кошти. Просто люди, які розподіляють бюджет, вирішили, що 3% на медицину – цілком достатньо. І навіть озвучують це на засіданні Кабміну. А ось у європейських країна ця сума починається від 9%. Є країни, у яких цей показник досягає 15 і навіть 25%.
– Як же вплинути на механізм розподілу коштів?
– У нас є легальні шляхи все змінити. Це вибори, дозволені законодавством акції. Добре, що хоча б місцеві депутати у більшості регіонів країни з розуміння відносяться до цього питання і прислуховуються до думки спеціалістів. У нас є преса, можливість обговорювати проблеми на круглих столах, доносити суспільну думку, висловлюватися у соціальних мережах. Коли ця думка буде сформульована і всі про це будуть говорити, у влади просто не буде шансів до неї не прислухатися.
На сьогодні відбувається наступне: на засіданні Кабінету Міністрів, де присутні Міністр охорони здоров’я та заступники, Прем’єр озвучує, що у державі виділили 3% бюджету на медицину і це вдвічі більше, ніж у європейських країнах. І медики, які мали б його виправити або бодай надати йому інформацію, що це втричі менше, ніж у Європі, промовчали. Сьогодні немає кому лобіювати наші з вам інтереси.
– Чому для трансплантації органів наші медики рекомендують їхати у Білорусь?
– У Білорусі прийняли закон про презумпцію згоди на трансплантацію органів. Там якщо громадянин протягом життя не висловив незгоди про донорство органів, то після його смерті вони можуть бути вилучені для порятунку інших життів. На сьогодні в Білорусі закрито більшість діалізних центрів, на утримання яких потрібно мільйони доларів. Адже через день пацієнти потребують очистка крові і це дуже затратна процедура. Медикаменти, електроенергія, медичне обслуговування, очистки води тощо. Коли влада підрахувала ці витрати, то прийняла закон, який, з одного боку, не ущемляє права людини, з іншого – дає можливість врятувати сотні людських життів. Якщо у людини є якісь застереження – релігійні, етичні чи будь-які інші, вона має право відмовитись. Для цього просто потрібно написати заяву, спрямувати її у МОЗ. Прізвище громадянина внесуть у реєстр і органів у нього не вилучатимуть.
В Україні ж користуються законом, прийнятим у 1999 році, в якому зазначено, що дозвіл на донорство можуть дати після смерті людини його найближчі родичі, які проживали з ним на одній території. У нас був випадок, коли під колесами автомобіля загинув молодий мотоцикліст. Травми були несумісними з життям. Ми могли б взяти в нього серце, нирки, легені, сітківку ока, кишечник і врятувати десятки життів. Мама була готова дати згоду, але виявилось, що вона прописана в іншій квартирі. Хоча й проживали на одній сходовій клітці. Відповідно до закону, вона не мала права вже дати згоду на трансплантацію органів, як наслідок, чимало життів не вдалося врятувати.
– Чи ініціювали Ви зміни до закону?
– Ми намагаємося змінити його з 1999 року. Запропоновані зміни не суперечать ані здоровому глузду, ані європейським стандартам. Але їх навіть не розглядають. Виходять серйозні народні депутати і говорять, що в країні війна. Відкритий кордон. Мовляв, дай вітчизняній медицині закон про трансплантологію і в людей будуть вирізати органи на полі бою чи на зупинках.
Чому не запитують у нас, спеціалістів? Ні серце, ні легені, нирка чи печінка більше чотирьох годин поза організмом прожити не можуть. Для того, щоб легально зробити пересадку, потрібно задіяти близько 40 спеціалістів. Це не можливо зробити підпільно чи таємно.
У Білорусі за останні кілька років кількість трансплантацій збільшилась у 40 разів. Не зафіксовано жодного кримінального провадження. Як тільки зник дефіцит органів, необхідність робити пересадку незаконно зникла.
Коли я три місяці тому зробив пересадку механічного серця, скликав прес-конференцію. Ми показали пацієнтів з пересадженими серцями. Таких в Україні всього двоє 13 років тому я пересаджував їм серця. Ми показали результати своєї роботи. Не були голослівними. Працювали на ентузіазмі. Більше того, самі зібрали гроші на механічне серце, не попросили у держави жодної копійки. Запропонували на основі результатів роботи розробити державну програму, але наразі немає жодної реакції. Більше того, програма, яку я підготував, вимагала лише 15 млн. грн. фінансування. Для міністерства це копійки. Це ті високі технології, які необхідно розвивати в Україні. Вони тягнуть за собою багато інших галузей медицини: імунологію, лабораторну справу, хірургію, анестезіологію. У нас є люди, які можуть це робити, клініки, в яких можна було б проводити такі операції, але, на жаль, у міністерстві кажуть, що це надто великі гроші для механічних сердець.
Фото Миколи Василечка
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: пересадка органів, Тодуров, трансплантологія, хірургія
3811