Коли запитати пересічного українця, хто такий моряк, у відповідь можна почути, що завгодно. Зазвичай говорять, що це людина, яка драїть палубу, залицяється у портах до дівчат і ніколи не буває вдома. Так це чи ні, ми розпитали у капітана далекого плавання, тернополянина Віктора Пушкара.
«Сміття несе течія чи вітер, тому воно плаває, а судном управляють, воно йде крізь воду, тому й ходить»
– Вікторе, розкажіть про особливості Вашої роботи?
– Капітан – це представник судновласника, людина, яка відповідає за все на судні. Основне завдання – безпека і збереження життя людей на борту, безпека самого судна і проведення роботи, яка задана, в залежності від того, який це флот, – риболовний, пасажирський, вантажний чи офшорний (офшор – це не те місце, в якому тримають гроші наші можновладці, а все те, що зв’язане з нафтовою промисловістю). Доводилося працювати на багатьох типах суден. Є газовози, на яких перевозять газ, хімовози перевозять небезпечні хімічні вантажі, на морських поромах переправляють поїзди, є рибацькі судна, танкери, контейнеровози тощо. Є судна, які прокладають в океані трубопроводи і кабель, зв’язуючи материки між собою. Також є бурові судна, які бурять свердловини в морському дні.
– Скільки чоловік в екіпажі судна і під яким прапором ходите в моря-океани?
– «Дякуючи» попереднім Президентам, ми вже давно не маємо свого повноцінного флоту. Ще при першому Президентові був розпроданий і знищений торговельний флот. Таким чином вивільнилося дуже багато моряків, які пішли працювати під прапори інших країн. Зараз працював під Панамським прапором на вантажному судні, де було 24 чоловіки. Екіпаж же пасажирського може доходити навіть до півтори тисячі осіб. На ньому зазвичай є два капітани: entertainment captain і navigational captain, перший представляє компанію і буває на всіх заходах, а другий веде судно.
– Які умови життя на кораблі?
– На кораблі є одномісні і двомісні каюти, спортзал, безкоштовне харчування (за рахунок роботодавця), яке може відрізнятися в залежності від флоту. Тобто якщо офшор заробляє більше грошей, там і харчування краще, ніж у торговому. Компанії мають ліміти на людину – 10-15 євро на день, були часи, коли й 40 євро на день виділяли. Згідно з конвенцією MLC-2006, моряк став більш захищений і умови роботи значно покращились. Судновласники у всьому світі підпорядковуються єдиним вимогам Міжнародної морської організації (IMO).
– Моряки кажуть, що корабель по морю йде, а плаває те, що в каналізації. Чому ж тоді капітан далекого плавання?
– Сміття несе течія чи вітер, тому воно плаває, а судном управляють, йде крізь воду, тому й ходить. У флоті слово «плаває» використовується тільки в розумінні переходу з одного місця до іншого, тому говорять, що капітан далекого чи малого плавання. Є дуже багато морських традицій, яким не одне століття. Наприклад, англійці називають корабель в жіночому роді – «she» (вона).
«6-9 місяців перебування в морі накладають сильний відбиток на характері людини»
– Стати моряком було мрією? Чи розглядали якусь іншу професію?
– Про море мріяв з другого класу. Мої друзі дитинства хотіли стати чи то космонавтами, чи то пожежниками, а я, начитавшись Жуль Верна, мріяв стати капітаном далекого плавання і впевнено йшов до цієї мети. Про іншу професію навіть не думав. Поступав на навчання ще за Радянського Союзу. Мене цікавили подорожі, а ставши капітаном це була одна із можливостей щось побачити і безперешкодно потрапити за кордон. Так дитяча мрія переросла у професію.
– Мабуть, капітаном стали не одразу, які щаблі довелося пройти?
– Починав із кадета, матроса, третього помічника капітана на риболовному судні. Це досить складна і фізично важка робота. На сьогоднішній день я би нікому не рекомендував там працювати. Контракт на 6 місяців при 12-годинному робочому дні. Потрібно мати дуже добре здоров’я і міцний імунітет, щоби працювати у таких умовах і без лікаря на судні. У психологічному плані це також важко, адже 6-9 місяців перебування в морі накладають сильний відбиток на характері людини. Не даремно у Великобританії існує закон, згідно з яким моряк, який повернувся із рейсу тривалістю понад 3,5 місяця, не допускається до участі у виборах до закінчення періоду відпочинку. Згодом я працював на торгових суднах, а зараз – в офшорному флоті. Капітанство ж отримав у 2005 році.
– Скільки років маєте морського стажу та чи пам’ятаєте свій перший вихід у море?
– У цьому році буде 30 років морського стажу. А мій перший рейс був на рефрижераторному судні в Іспанію на Канарські острови.
– Скільки країн вже побачили, чи, можливо, легше перерахувати, в яких морях ще не бували?
– Із країн, у яких не був, – це В’єтнам, натомість був у всіх океанах і у більшості морів.
– Скільки часу триває один рейс та який у Вас був найдовший?
– У часи, коли я починав працювати, були в основному 6-ти і 8-місячні контракти як на риболовних суднах, так і торговому флоті. Зараз у торговому залишилися ті ж 6- місячні контракти, а для командирського складу – 3-4-місяці. В офшорному флоті відрізняється тривалість рейсу через складну роботу, в нас працюють 2 через 2 місяці, останній раз працював 5 через 5 тижнів. Це зручний графік і для мене, і для моєї сім’ї. Мій найкоротший контракт тривав 10 днів, а найдовший – 13 місяців і 14 днів. Це був 8-місячний контракт, де дрібним шрифтом було дописано, що заміна екіпажу лише в тих портах, які зручні судновласнику. Після 8-го місяця ми потрапили в Африку, і компанія вирішила, що їй незручно там робити заміну. Лише після 13 місяців, коли я оголосив страйк, ми отримали квитки додому і нас замінили. Раніше, до прийняття конвенції MLC-2006, судновласники могли поводитись, як завгодно. Зараз є міжнародна профспілка моряків (ITF) із штаб-квартирою в Лондоні, до якої я теж неодноразово звертався задля врегулювання конфліктних ситуацій, коли судновласники відмовлялися вчасно виплачувати заробітну плату.
«У торговому флоті маленьких людей використовувати важко»
– Україна перша в Європі за кількістю офіцерського складу і друга за рівнем працевлаштування робітників моря. Де ж вони працюють, якщо ми не маємо великого флоту?
– Більшість працює під іноземними прапорами. З європейських компаній – це Англія, Франція, Німеччина. Там найчастіше зустрінеш наших моряків. Я працював 6 років під Голландським прапором. Моряк звертається до кюірингової компанії, яких є дуже багато, і вона працевлаштовує його, або прямо до великих судновласники, які мають свої кюірингові компанії. Останній раз працював на англійську компанію, де весь офіцерський склад був із пострадянських країн. Наші морські школи одні з найкращих і випускають кваліфікованих офіцерів. Українці відрізняються професійністю. В Одесі є величезна база курсів, які ми можемо проходити для підвищення кваліфікації.
– Чи дійшов до морської справи такий стереотип, що «китайці заволодіють світом»?
– Думаю, що ні. На мою думку, китайцям важко дається англійська мова, а морська мова саме англійська. У торговому флоті маленьких людей використовувати важко. Хоч філіппінці завоювали собі в молодшому складі найбільшу нішу. Я ще до цього часу не працював із китайцями. Найбільше на суднах філіппінців, індусів та європейців.
– На Ваш корабель моряків запрошуєте самі чи власники вирішують це питання одноособово?
– На сьогоднішній день весь екіпаж підбирає судновласник. Але є випадки, коли вони просять капітана порадити певних спеціалістів. Чим більша компанія, тим менше таких нюансів. У деяких компаніях є спеціальна програма на кшталт «приведи друга», вона має досить серйозне підгрунтя. Якщо людина потрапляє на судно за чиєюсь протекцією, вона вже зобов’язана не забруднити репутацію того, хто її порадив. Це своєрідні гарантійні листи на двох моряків.
«Я – українець і патріот, і на відміну від тих, хто вивозить гроші з нашої держави, заробляю їх в іноземних компаніях і вкладаю у бізнес в Україні»
– Не секрет, що моряки дуже пристойно заробляють. Скільки можна максимально заробити за один рейс і на що витрачаєте заощадження?
– Зарплата капітана – від 3 до 27 тисяч доларів. В офшорах зараз найбільші зарплати, все залежить від типу судна і який клас роботи виконують. Гроші не збираю у панчоху, живу кожного дня. Під час моєї відпустки завжди подорожую із сім’єю, приділяю увагу дітям і відпочиваємо окремо з дружиною. Відповідно перша стаття витрат – це сім’я: освіта дітей, сімейні подорожі, умови проживання, транспорт. Друга – бізнес! Я – українець і патріот, і на відміну від тих, хто вивозить гроші з нашої держави, заробляю їх в іноземних компаніях і вкладаю у бізнес в Україні, даю робочі місця і плачу податки. Одним із моїх нових проектів є кафе Joint у Тернополі з шикарним виглядом на озеро. Раніше воно називалося «У пана Юзика». Пам’ятаю, як у дитинстві мене водила сюди мама на морозиво. Будучи курсантом, приходив сюди на пиво. Після пожежі це приміщення занепало і мені було дуже болісно бачити понад десяток років позабивані вікна і навколо смітник. Хотів зробити щось краще для міста, так і виникла ідея з цим кафе.
– Чи є якісь традиції посвяти у моряки?
– Якщо багато членів екіпажу із пострадянського середовища, то ці традиції є і підтримуються. Коли вперше на кораблі – моряк має випити певну кількість солоної води або ж його вимазують мазутом. За перший перетин екватора обливають водою. В іноземців таких традицій нема.
– Як дружина ставиться до такого графіка роботи?
– Якщо рейс менше двох місяців, тоді позитивно. Якщо контракти понад два місяці, є складнощі як для сім’ї, так і для людини в морі. Не даремно більшість 6-8-місячних контрактів веде до розпаду сім’ї.
– Що обов’язково берете з собою в море? Чи маєте талісман?
– Раніше моїм талісманом понад 10 років була моя улюблена зелена валіза Sumsonite. Зараз подорожую з маленькою валізою, беру речі першої необхідності, документи і мобільний, а ще в електронному вигляді книги.
«Біля Сомалі захоплюють судно з екіпажем, а Нігерія викрадає капітана або старшого механіка, а потім за моряків вимагають викуп»
– Наскільки небезпечна Ваша професія? Чи потрапляли у шторм та інші екстрені ситуації на кораблі?
– Це одна з найнебезпечніших професій, де є надзвичайно високий ризик для людського життя. Шторм – це нормальне явище в морі при заміщенні холодного фронту теплим і навпаки. Нас вчили читати погоду, ми її отримуємо, і це дуже важливо, тому що й від ураганів треба вміти ухилятися і йти далі, та й у шторм треба вміти ходити. Район з поганою погодою обходимо стороною.
У сам тайфун я не потрапляв, але одного разу ситуація була досить складна. Я йшов в один із американських портів. Навколо Маямі йде найтепліша течія – Гольфстрім, у середині Гольфстріму швидкість течії – 7 км/год. Наше судно йшло з півночі на південь, необхідно обігнути Маямі, а знизу вверх ішов тайфун. Щоб уникнути течії, треба було йти максимально близько до берега, і від тайфуну утворилася бокова хвиля. У мене було порожнє судно, яке шалено розкачувало, і я не мав маневру повернути. Цей жах тривав 8 годин, нам повідривало холодильники на камбузі, все літало на мостику, але Бог милував.
– Пірати в морі. На сьогоднішній день це міф чи реальність?
– На жаль, це реальність. Усі випадки кіднепінгу, захоплення судна, пограбування і нападів підпадають під визначення піратство. Найбільш небезпечний Індійський океан – біля Сомалі, де захоплюють судно з екіпажем, а Нігерія викрадає в основному капітана або старшого механіка, а потім за моряків вимагають викуп. Не так давно в мене на судні був старший механік, який просидів два місяці в полоні. Я пропливав біля берегів Сомалі ще до того, як це стало небезпечно.
– Чи правда, що на цивільних кораблях не дозволяють мати зброю?
– Так, це правда. Зараз діють міжнародні правила, які дозволяють тримати зброю у сейфі в капітана. Якщо судно важливе і компанія багата, тоді наймають спеціальну охорону, яка, звичайно, озброєна, на період перебування у небезпечному районі.
«У морській справі немає кумівства чи протеже»
– Є стереотипи, що жінка на кораблі – до нещастя. Чи були у вашому екіпажі жінки? Як ставитесь до жінок, які обрали професію моряка?
– Це дуже давній стереотип. Навіть за радянських часів на флоті були жінки, особливо на риболовецьких суднах. На іноземних флотах це цілком нормальна практика. Зустрічаються жінки навіть серед офіцерів і капітанів. Переважно вони набираються досвіду на суднах і продовжують роботу на березі. Я працював із жінкою, яка була спочатку капітаном, а потім стала суперінтендантом. На наукових суднах завжди багато дівчат серед науковців.
– Я неодноразово чула вислів: «Тернопіль – місто моряків». Чи багато в нашому місті моряків? Ви спілкуєтесь?
– Лише серед моїх друзів понад десять моряків. У Тернополі живуть капітани, старші механіки, коки, боцмани, матроси. Мій брат, до речі, також моряк. Найкращий друг – старший механік Діма Яковенко. А ще тут живе найкращий повар Піонерської бази океанічного риболовного флоту Антон Вітів. Це людина, яка допомагала мені в підготовці до вступу на навчання в Калінінграді. Він мені як другий батько, адже завжди підтримував і давав мудрі настанови.
– Зараз після стількох років, проведених у морі, чи обрали би для себе іншу професію?
– Однозначно, не бачу себе в іншій сфері діяльності.
– Ваші побажання майбутнім морякам.
– Усім, хто вирішив пов’язати своє майбутнє з морем, рекомендую наполегливо вчитися. У морській справі немає кумівства чи протеже. Тут оцінюють лише за знаннями, які ти маєш, адже потім від вас буде залежати не одне людське життя. Обов’язково вчіть англійську мову і робіть інвестиції в освіту. Професіонал у морській справі високооплачуваний і завжди матиме роботу.
P.S.: Редакція газети «Номер один» бажає капітану попутного вітру і сім футів під кілем!
Софія Марцюк
Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!
Джерело: Тижневик "Номер один"
3812