Молода, перспективна, мудра та надзвичайно добра і чуйна дівчина. Вона мала свою велику мрію стати актрисою, жила цим натхненним сподіванням та точила свій камінь незламною водою віри. Не сталося так, як гадалося. Натомість своя театральна студія, любов дітей та вдячність батьків, а ще заняття, котре стало до душі, і зараз без нього не уявляє свого життя. Олена Кльоб – вільний дипломат Організації Об’єднаних Націй, власник театральної студії та дівчина, котра від чистого серця займається благодійністю.
«Не буду піарити когось, не важливо, скільки грошей він дав»
– Що для Вас означає благодійність?
– Мені подобається допомагати тим, хто потребує, піднімати людську совість, нагадувати їм, що ми не безхребетні, маємо все те, чим можемо поділитися з іншими, не збідніючи від цього. То чому маємо сидіти склавши руки? Насправді питання благодійності дуже гостре, оскільки навіть читаючи цю публікацію, знайдуться ті, котрі скажуть, що я наживаюся, що частину коштів забираю або відмиваю собі. Мене це дуже ображає і мені боляче, тому що кожного, хто надає певну допомогу, я не забуваю, згадую, дякую. Є всі чеки, всі документи, все прозоро, можуть прийти і подивитися. Насправді перевіряти якраз і не приходять, а сидячи на дивані, поговорити, що я собі купила айфон за зібрані кошти, можуть.
– Цікаво, звідки берете кошти на благодійність?
– Багато є людей, які готові допомагати і фінансувати певний проект, серед них політики і бізнесмени. Прізвищ я ніколи не називаю, бо піаритися на благодійності не буду, і піарити когось – тим паче, не важливо, скільки грошей він дав. А коли ми у студії проводимо показ вистави, ставимо мінімальну ціну за вхід. З цими коштами їдемо в дитячі сиротинці, показуємо виставу і за ці гроші купуємо необхідні речі. Це не солодощі, а медикаменти, теплі речі і все те, що є найважливіше. Долучаються й батьки дітей та журналісти, які повідомляють небайдужим людям, що ведеться збір коштів на медичну апаратуру, диван або ще щось.
– Чула, що нещодавно у Вас був великий проект.
– Так, відбувся масовий благодійний аукціон Файного міста під назвою «Підтримай стук свого серця». Кошти ми збирали на кардіостимулятор в університетську лікарню. Нам вдалося закупити цей апарат вартістю сто тисяч гривень. Багато художників долучилися, вони продавали свої картини і гроші віддавали нам, а були й ті, котрі просто переводили суми, бо хотіли допомогти.
«Сучасні діти – це проекція майбутнього»
– Олено, розкажіть трішки про себе.
– Я – тернополянка, мені 23 роки. Навчалася у школі мистецтв ім. Ігоря Герети. Напевне, як усі дівчата, мала свої мрії, сподівання, бажання. Те, що моя школа є мистецькою, спонукало до того, що у всіх випускників існує певна специфічна любов до мистецтва і всього, що з ним пов’язано. Після закінчення школи я вступила у Львівський державний коледж культури та мистецтв ім. І. Франка на факультет режисури. Друга моя освіта – актор драматичних та недраматичних п’єс і постановок. Працювала в театрі ім. М. Заньковецької, але через деякі обставини повернулася у рідне місто.
– Чим займалися в Тернополі?
– Ви знаєте, нічим не займалася. Важко покидати все почате, розрахуватися з роботи, від якої кайфуєш, але ще важче приїхати і не розуміти, чого ти хочеш і що повинен робити. Але досить спонтанно до мене прийшла ідея відкрити свою театральну студію, досвід є, навики є, освіта дозволяє. І так з’явилася одна з найперших дитячих театральних студій у нашому місті. Нині вона має дуже багато талановитих діток, які займають призові місця, стають лауреатами міжнародних конкурсів, у Вінниці отримали Гран-прі.
– Як Вам працювати з дітьми?
– Я – педагог, дітей дуже люблю, але працювати з ними важко, бо діти є різні. У кожного своє виховання і до багатьох ситуацій вони підходять по-своєму. Сучасні діти – це проекція майбутнього. Інколи мені здається, що не я їх навчаю, а вони мене. Але це дуже круто, бо я бачу, чого від мене потребують діти, намагаючись дати їм це, отримую їхню довіру. Вони діляться зі мною дитячими, наївними таємницями, які для них дуже важливі.
– За якою системою займаєтеся з дітьми?
– Я багато працювала і переробила систему Станіславського під свою методику. Намагаюся дитині віддати по максимуму. Навчати їх так, щоби вони отримані знання не завчали, а змогли використати. Щоб їм було цікаво розповідати батькам, що саме вони робили на заняттях. У нас царює любов та взаємоповага. Я не ставлю себе вище дітей і не наполягаю, щоби до мене зверталися Олено Михайлівно. Хочу від них максимальної розкутості та віддачі, а отримати це можу лише з цілковитою довірою.
– Ви працюєте лише з малятами?
– «Театр маленького актора» розрахований на різну вікову категорію. Найменшій принцесі всього 3 рочки, а старші є й такі, яких готуємо до поступання у виші. Дуже люблю займатися і з дорослими, і маленькими, оскільки їхні можливості перевищують мої очікування. Маленькі без жодних комплексів перевтілюються та працюють з етюдами, дорослі застосовують колективний розум. Спостерігати за ними в різних ситуація надзвичайно цінно. Дитина – це дуже унікальна і неповторна ємкість, а от чим вона буде наповнена, залежить від батьків, педагогів, навколишнього середовища.
«Нам варто не нищити, а збагачувати, ну хоча б не добивати того, що залишилося»
– Крім театральної студії та благодійності, чим ще займаєтеся?
– Я є вільним дипломатом ООН, минулого року поповнила їхні ряди. Коли отримала лист із позитивними результатами, єдина проблема була в державному стажі, який був невід’ємною частиною для членства в організації. І таким чином я почала працювати викладачем театрального мистецтва в рідній школі ім. І. Герети. І в грудні отримала пропозицію стосовно відрядження у Польщу на навчання. Поїхавши туди, побачила зовсім інший світ, люди зі знанням багатьох мов, інше суспільство, зовсім різне бачення, а головне – набагато вища культура. Оскільки моє навчання стосувалося культурної спадщини, отримала глибокі знання, як писати цікаві та корисні проекти. Навчання видалося цікавим та максимально корисним.
– Які маєте плани на майбутнє?
– Я не люблю планувати. Якщо говорити про благодійність, то зараз моніторимо, шукаємо найнеобхідніші потрібні речі нашій області, що ми зможемо підняти, який проект придумати, щоби зібрати ту чи іншу суму. Звісно, відвідини дитячих будинків є регулярними, і якщо хтось бажає долучитися та допомогти, поїхати з нами, пересвідчитись, буду рада бачити небайдужих людей.
– На Вашу думку, що не вистачає нашій країні?
– Наша країна дуже багата, але ми не вміємо цінувати та мати належне ставлення до цього. Ми не знаємо елементарних речей, до прикладу, чи знає будь-який тернополянин, скільки замків є у нашій області, які можна відвідати? Нам варто не нищити, а збагачувати, ну хоча б не добивати того, що залишилося. Хоча зараз вже є й ті, котрі перед походом у театр на виставу «Наталка-Полтавка» прочитають твір, а потім відвідають театр. Це тішить, і хочеться, щоби свідомих людей ставало більше, бо насправді все починається з дрібниць.
На завершення Олена Кльоб бажає усім знайти в собі сили, щоби допомогти тим, хто цього потребує: «Не будьте байдужими, біда чи хвороба не вибирає».
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: благодійність, Вільний дипломат ООН, газета "Номер один", новини Тернополя, Олена Кльоб
3812