Тричі депутат Гусятинської районної ради, одного скликання депутат Хоростківської міської ради, упродовж тривалого часу головний редактор гусятинської районки «Вісник Надзбруччя», а ще голова Федерації футболу Гусятинського району (ФФГР) – це все про мешканця Гусятина Віталія Остафійчука. Понад п’ять років знаю цього чоловіка, на мою думку, він реалізував себе в житті, але доволі несподівано змінив його і разом із сім’єю перебрався за кордон. У соцмережах бачив, як Віталій знайшов себе і в сусідній Польщі. Випадково почув Віталія на радіо «Розділля», де його представили, як українського радника сенатора Польщі Марека Плюри, де він розповів про проєкт з працевлаштування українських лікарів та медсестр у Польщі. Після прямого ефіру я йому зателефонував і спеціально запросив у редакцію «Номер один», знаючи, що він читає наш тижневик постійно в Польщі, і навіть рекламу в соцмережі те, що він її читає. Пан Віталій відверто розповів про життя-буття у сусідній країні та в чому сумує за рідною Україною.
«У квітня в Польщі відкриється перша поліклініка для українців»
– У поліцеальній школі, яку я колись очолював, ми зіткнулися з однією проблемою. До нас вступали люди, які в Україні закінчили медичні заклади, тобто є фельдшерами, медсестрами, а змушені працювати на складах. Я доніс це питання до Марека Плюри. Так, фундація «Європейська родина» провела переговори з усіма головними лікарями воєводства, дізналася про потреби у медичному персоналі. Зазначу, що на сьогодні вже 6 учнів нашої поліцеальної школи із 138-ти працевлаштовані в лікарнях. Інші з тих, які мають медичну освіту, ще чекають своєї черги, – почав розмову Віталій Остафійчук.
– Що потрібно для того, аби працювати медичною сестрою у Польщі.
– Якщо йти по нашому проекту, то європейський диплом польської медсестри буде на руках за три роки – рік навчання на опікуна медичного в поліцеальній школі та три плюс один семестри дипломна робота у вищій школі медсестринства. Навчання проходитиме дистанційно, а за цей час людина може працювати в лікарні на посаді помічника медсестри, ні в якому разі не прибиральницею. Важливо й те, що школа надає інтенсивні уроки з медичної польської мови.
– А що стосується лікарів?
– Наприкінці минулого року президент Польщі Анджей Дуда підписав спрощений закон про визнання українського диплому. Сформовано список необхідних документів й того, що має зробити український лікар, аби за два місяці працювати у польській лікарні. На початку під наглядом польського лікаря український отримуватиме 52 злотих нетто («чистими») за годину в період стажування. Надалі заробітна плата стартує від 120 злотих залежно від кваліфікації медпрацівника. Уже в квітні відкривається українська поліклініка (в перспективі вони будуть у кожному місті воєводства) і на сьогодні є термінова потреба у двох сімейних лікарях, психіатрі та педіатрі.
– А чи не постраждає медична сфери в Україні, коли лікарі й медсестри масово їхатимуть у Польщу?
– По-перше, наші медпрацівники можуть набути досвіду і через три місяці повернутися. По-друге, українські вузи і середні спеціальні навчальні заклади випускають багато медиків, які не можуть знайти роботи за фахом на Батьківщині. За статистикою, працевлаштовуються близько 10 відсотків, інші або на базарі торгують, або ж їдуть у Польщу збирати полуницю. А ще, у зв’язку з децентралізацією й укрупненням лікарень, дуже багато медпрацівників потрапляють під скорочення. Що їм робити, теж іти на ринок продавати чи краще переїхати до Європи, де їм пропонують роботу за спеціальністю? А ми у свою чергу стараємося їм у цьому допомагати.
«Не просто було так кинути все, що робив, і враз переїхати в іншу країну»
– Віталію, чому все-таки погодилися на переїзд до Польщі?
– Вважаю, що людина перш за все повинна прагнути розвиватися. І спробувати себе в іншій галузі та ще й в іншій країні стало швидше не випадковістю, а результатом діяльності як на посаді голови ФФГР, так і громадської діяльності. Польські партнери фундації «Нєдалєко», крім футбольної діяльності, мають ще й освітній напрямок. У їхній структурі було п’ять поліцеальних шкіл на території Польщі (це аналог нашим технікумам, але без відриву від роботи). У 2019 році вони вирішили відкрити ще одну. Коли ми з командами Гусятинської та Скалатської ДЮСШ перебували на міжнародному турнірі у Закопане, голова фундації Цезарій Бедка запропонував мені очолити Хожувську школу. Відповідь дав десь через тиждень, адже не просто було так кинути все, що робив, і враз переїхати в іншу країну. Сім’я не була проти і підтримала мене. Так я пройшов певні навчання, здав тести з мови і… підписав трирічний контракт.
– Довго пропрацювати директором Хожувської школи не довелося…
– Роботодавці побачили мій організаторський хист і запропонували посаду віце-президента громадської організації «Європейська родина», яку курує сенатор Польщі Мареком Плюрою, який, до речі, пересувається на візку. Так я став радником сенатора Польщі (в минулому єропарламентаря). У цьому фонді відповідаю за добробут українців. Тобто об’єдную земляків, які там працюють, навчаються чи просто живуть, щоби після роботи вони не шукали, куди себе подіти, забезпечивши їхнє дозвілля. До прикладу, щосуботи граємо в інтелектуальну гру «Мафія». Це свого роду громадська робота. А офіційно я є директором Шльонського центру медичної едукації. Він включає в себе, окрім проєкту «Медик», ще й благодійний проєкт «Кращий старт» для сімей, які мають неповносправних діток до 9 рочків. Батьки, в тому числі з України, можуть приїжджати, з їхніми діточками у садочку спеціалісти безкоштовно займатимуться, щоби батьки могли заробляти на подальшу операцію чи реабілітації своєї дитини.
– У чому криється секрет такого піклування поляків про нашого брата?
– Економіка Польщі тісно прив’язана до українських рук, тому поляки намагаються створити такі умови, щоб українець почувався повністю забезпеченим. Скажімо, там, де я живу, для проведення банківських операцій у банкоматах є українська мова, в автобусах зупинки оголошують польською і українською мовами.
– Чим займаються у Польщі Ваша дружина і діти?
– Дружина мала працювати в Хожувській поліцеальній школі, але через коронавірус її відкриття відклали на пів року, тому вона фактично цей час була без роботи. Коли ж школа відкрилася, було укомплектовано штат викладачів, вона зайняла моє місце в школі, де обіймає посаду директора, а я перейшов на вищий рівень, відкриваючи інші школи. Діти – донька і син – навчаються у звичайній польській школі. Вони практично не володіли польською мовою, перший місяць усім було важко, але час і бажання зробили свою справу. Для іноземців щотижнево передбачено два додаткових мовних уроки та один вибір учня з іншого предмета. На сьогодні 13-річна донька Наталя виграла воєводську олімпіаду і єдина стипендіатка своєї школи, крім того ще й відмінниця. Син Андрій навчається в 5 класі. Обоє претендують, як і минулого року здобули, на «червоні паски» – грамота успішності, яка має червоно-білу стрічку, за кольором польського прапора.
– Де мешкає родина Остафійчуків?
– Спершу винаймали двокімнатну квартину, а нині чотирикімнатну у Катовіце. Наш будинок знаходиться на окраїні і межує з сусіднім Хожувом. Разом з нами живе кішка «Мамба», спеціально їздив за нею за 450 км, дізнавшись, що її мама з Тернополя.
«Серце вискакувало, адже не міг потрапити на стадіон у Хожуві, де грала збірна України»
– Чи не впливає Ваша робота за кордоном на діяльність в обласній Асоціації футболу, де Ви обіймаєте посаду заступника голови?
– Робота в футбольній структурі – громадська. Думаю, буду корисним обласній Асоціації на рівні міжнародної співпраці. Зокрема, маю попередні домовленості з польськими командами, які мають бажання приїхати на Тернопільщину і зіграти кілька спарингів. Але цей процес призупинили карантинні обмеження. Як і проведення дитячого турніру «Кубок Татри», організатори якого завжди раді бачити юних футболістів з України. Відсутність прямого відношення до футболу компенсую щонедільними матчами групи здоров’я у так званий «дир-дир». Єдине, чого справді не вистачатиме, так це емоцій, які отримував будучи на тренерському містку ветеранських «Медоборів», зрідка навіть виходивши на поле.
– До речі, у Хожуві є стадіон, де грає свої домашні матчі національна збірна Польщі. Довелося переглянути їх, зокрема нещодавно там грали українці?
– Стадіон у Хожуві за сприятливих погодних умов видно з балкона моєї квартири. Поєдинок між українцями і поляками мав відбутися 31 березня. Я навіть дав клич українцям, щоби ми заповнили цілий сектор і своєю підтримкою зарядили наших хлопців. Але спалахнув коронавірус і той матч відмінили. Десь через пів року його таки зіграли. Серце вискакувало, адже не міг потрапити на стадіон, бо вже була заборона щодо присутності вболівальників. Із сином одягнулися в синьо-жовті футболки, вийшов на балкон, запаливй цигарку і… побачив, як автобус з українською збірною проїхав повз мій будинок. Після чого зайшов у кімнату, де вже по телевізору переглядав ту зустріч, відшукавши канал з українським коментарем..
– Більшість українців їдуть за кордон на будову або доглядати престарілих. Ваша ж сім’я радше виняток із правил.
– Не зовсім так. У нашій системі освіти є навіть біля 50 напрямків післядипломної освіти, на будову, та різні важкі роботи, їдуть здебільшого сезонні працівники, а той хто планує на довше залишитися у Польщі, обов’язково вчиться і розвивається. Знаю багато прикладів українців, які працюють в банках, офісах різних фірм і навіть повідкривали свої власні справи.
– Чим тобі запам’яталася Польща за цих півтора року?
– Найперше тим, що весь цей час я жодного разу не відчув, що я не українець. Тобто щоби сказати, що мене десь хтось ущемив, принизив, такого не було. Це зараз я можу в будь-якому закладі сказати, що мені потрібно, а на початках мови не знав, але ніхто з того приводу, що я говорив українською, мені не дорікав.
– Чи можна сказати, що Ви вкоренилися у Польщі і не бачите свого життя в Україні?
– У Польщі мені комфортно жити, але мене завжди болить Україна, і не виключаю того, що коли мої діти здобудуть освіту, самостійно виберуть професію і створять сім’ї, що я не повернуся в Україну.
– Для тих, кого зацікавили проєкти, які представляєте, куди можна звертатися?
– Детальніше зі всіма особливостями наших проєктів можна познайомитись на сайті: www.start-eu.com.pl і там ж залишити заявку, на яку Вам обов’язково надійде відповідь. Або ж можна зателефонувати особисто мені (телефон/вайбер/ватцап: +48785777709).
Віталій Попович
Віталій Остафійчук, український радник сенатора Польщі Марека Плюри
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: "Європейська родина", медицина, Остафійчук, Плюра
3808