Викривачі корупції – свідомі громадяни чи донощики?

Останніх кілька днів громадяни України жваво обговорюють викривачів корупції. Дехто проводить паралелі і каже, що це не викривачі, а «стукачі», що у свою чергу може нагадувати систему побудови радянського суспільства у 20-му сторіччі. Коли твій сусід міг поскаржитись на підозрілий одяг, який, імовірно, був куплений у фарцовщика, або зайву палицю ковбаси, чого у простих громадян у достатку бути не могло. Інша ж частина щиро вірить у те, що залучення викривачів до виявлення корупції позитивно вплине на зниження її рівня у суспільстві. Хто такі викривачі корупції, з’ясовували наші журналісти.

Законопроєкт про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції президент Володимир Зеленський подав до парламенту і визначив його невідкладним 29 серпня.

А вже 17 жовтня народні депутати ухвалили у другому читанні та в цілому проєкт закону №1010 щодо викривачів корупції. Закон набуде чинності 1 січня 2020 року. Згідно з ним, люди, які допомагають розкривати корупційні злочини, зможуть отримати від держави винагороду. Крім того, їм будуть гарантовані захист та анонімність.

Варто зазначити, що спроби залучити українців до викривання корупційних злочинів вже були. У 2014 році Верховна Рада ухвалила закон про введення Інституту громадського обвинувачення у сфері службових злочинів з ознаками корупційних діянь. Згідно з цим законом, інформатор міг користуватися такими самими правами, що й представники правоохоронних органів, та повноправно здійснювати обвинувачення в суді. Але згодом закон був ветований через загрозу недотримання прав та свобод людини у державі.

Хто такі викривачі корупції?

Корупція – проблема світового масштабу. У різних країнах світу вона у великих розмірах завдає шкоди економіці, призводить до зубожіння населення і поглинає ресурси, які натомість могли би сприяти розвитку громадянських свобод та благополуччя населення. Корупція – систематичне та масштабне розкрадання, яке здійснюється особами, котрі мають владні повноваження. Тільки олігархи, офіційні посадові особи, великі підприємці та інші впливові особи здатні здійснювати незаконний розподіл значних сум державних коштів, розкрадання або вимагання приватних коштів у значному масштабі. Протистояти великомасштабній корупції надзвичайно складно через те, що її виявлення підриває авторитет та репутацію впливових осіб. На практиці протистояння корупції часто залежить від інсайдерської інформації або ж викривачів. У більшості випадків викривачі – це прості наймані працівники. Отже, задля успіху викривачів потрібно забезпечувати їхню особисту безпеку, правовий захист на робочому місці і їх доступ до засобів масової інформації та антикорупційних органів.

Викривач – не «стукач» і не «донощик», а вартовий суспільних інтересів, свідомий громадянин, фундамент системи раннього попередження. Це особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень. Право на винагороду має викривач, який повідомив про корупційний злочин, завдані державі збитки від якого у п’ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму, а це майже 10 мільйонів гривень. Законодавчі новації передбачають винагороду в межах 10% від суми відшкодування державі збитків або розміру хабара, але не більше 3 тисяч мінімальних заробітних плат (зараз це 12,5 мільйона). Скільки ж отримає викривач, вирішуватиме суд. Окрім того, держава гарантуватиме викривачам та їхнім близьким право на безоплатну правову допомогу та конфіденційність. Важливо також, що викривачам корупції буде гарантована анонімність. Так само можна буде анонімно повідомляти про корупцію. Такі повідомлення розглядатимуться, якщо вони стосуються конкретної людини та містять дані, які можна перевірити. Повідомлення про корупцію без доказів може бути розцінено як завдання шкоди честі, гідності та діловій репутації, а за завідомо неправдиве повідомлення про злочин встановлено кримінальну відповідальність. Тому викривач повинен подбати про те, щоби зафіксувати факт корупції документально. Це може бути диктофонний запис вимагання хабара з деталями: за що цей хабар, який його розмір, порядок сплати, або відеозапис передачі грошей на приховану камеру.

А як у сусідів?

У світі існують різні практики захисту викривачів корупції. Одні з кращих ті, які дозволяють викривачам домогтися не лише повернення значних коштів до бюджету, а й самим отримати солідну фінансову винагороду. Південнокорейський закон призначений для захисту і матеріальної винагороди державних і корпоративних викривачів, які повідомляють про порушення, пов’язані з безпекою, здоров’ям, довкіллям, захистом прав споживачів і добросовісною конкуренцією.

Про незаконні дії можна поінформувати комісію із громадянських прав і боротьби з корупцією, яка поєднує в собі функції антикорупційного бюро та омбудсмена. За період 2002-2013 років комісія із громадянських прав і боротьби з корупцією отримала 28 246 повідомлень про порушення. У результаті було розкрито 220 випадків, $ 60,3 млн. повернулися в бюджет, а $ 6,2 млн. було виплачено викривачам в якості нагороди.

За період 2002-2013 років комісія з громадянських прав і боротьби з корупцією отримала 28 246 повідомлень про порушення. У результаті було розкрито 220 випадків, $ 60,3 млн. повернулися в бюджет, а $ 6,2 млн. було виплачено викривачам у якості нагороди.

У США закон про наклеп дозволяє приватним особам подавати позови від імені уряду про повернення коштів, украдених через договірне шахрайство. В якості компенсації за ризик і зусилля інформаторам може бути передано від 15% до 25% від будь-яких вилучених коштів і штрафів. Згідно з цим законом, з 1986 року уряд США зміг отримати $35 млрд. у вигляді штрафів і вкрадених грошей, а комісія з цінних паперів і бірж тільки у 2013 році виплатила інформаторам понад $14 млн. «в якості визнання їхнього внеску в успіх виконання дій у боротьбі з шахрайством». З 2007-го по 2012 роки кількість викриттів, зареєстрованих співробітниками федеральної поліції, збільшилась із 482 до 1148, а кількість позитивно вирішених справ викривачів зросла із 50 до 223. Багато громадських організацій у США забезпечують підтримку викривачів і борються за їхній правовий захист.

Чи дійсно викривачі – це ліки від корупції?

Наявність дієвого законодавства про захист викривачів корупції – це вирішення багатьох проблем: корупціонери відповідають перед законом, до бюджету надходять кошти, росте розкриття злочинів. А у підсумку держава покращує свої позиції у рейтингу сприйняття корупції. Однак у гонитві за великою корупційною рибою ми забуваємо про боротьбу з дрібною щоденною побутовою корупцією, яка не нагороджується жодними грошовими надходженнями – це перший і, мабуть, найефективніший крок, з якого треба починати зміни. За даними соціологічного дослідження 2015 року, 45,5% українців декларують готовність повідомляти про корупцію (дослідження проводилось Київським міжнародним інститутом соціології в координації з Lake Research Partners та Каракоюн Стретеджіз у рамках проєкту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється PACT, Inc. в Україні). Ще у листопаді 2014 року тільки 13% українців заявили про готовність повідомляти про корупцію правоохоронним органам. Попри такі дані кількість викривачів, які повідомляють про випадки корупції у реальному житті, а не просто заявляють про готовність повідомити, становить 2%. 34,6% громадян вважають це даремним, 17% не вважають це необхідним, майже 8% вважають це небезпечним і ще майже 5% не бажали або побоювались надавати своє ім’я. Проте проблема корупції досі лишається у трійці найактуальніших для нашої держави – це засвідчили 56% респондентів дослідження «Барометр світової корупції» Transparency International. На запитання, чи знизився рівень корупції за останні чотири роки, 72% українців відповіли заперечно. 38% наших співгромадян протягом останнього року давали хабар при взаємодії з органами влади, найчастіше у початкових і середніх навчальних закладах (38%), медичних установах (33%), при взаємодії з дорожньою поліцією (33%), у системі професійної освіти (31%), при оформленні виплат по безробіттю (9%) або соціальних пільг (6%). При цьому вважають за непотрібне повідомляти про корупцію 42% опитаних, адже 16% переконані, що це нічого не змінить, а 14% бояться наслідків такого викриття. Як бачимо, в основному дрібне хабарництво – це те, що найбільше дошкуляє українцям, а справжня ціна корупції у тому, що корупціонер покладається на мовчання пересічних людей. Якщо більшість людей перестануть мовчати про випадки корупції, то потенційний корупціонер тричі подумає перед тим, як взяти хабар чи порушити закон.

Цифра

В Україні упродовж 2018 року викрили лише 564 випадки корупції. Найбільша кількість хабарників була у Державній фіскальній службі.

Вікторія Ушакова

Джерело: Тижневик "Номер один"