Проблеми батьків та дітей – старі як світ. Щодня у соціальних мережах з’являються відеотренінги із виховання дітей. Ведеться запис до психологів та коучів. Але проблема як була, так і залишається. Мова піде про материнське вигорання. Так, саме про нього, коли жінка, будучи мамою двох дітей, не має часу на себе, постійні схвильовані очі не сплять, а серце розривається від думок та переживань за дітей.
Часто буває, що сім’я не бідує, діти одягнуті, взуті. Чоловік, дружина, двоє прекрасних діток, начебто все добре. Аж раптом старша дитина починає бути сама не своя: змінюється у поведінці, ображає дітей на вулиці, кусається, б’ється. І мама просто вбиває себе думками: «Що ж я неправильно зробила, де «прокололася»?» Коли відповідь не приходить сама, злість перенаправляється на дитину. Погарячкувавши, можна дитину вдарити, поставити в куток, наговорити образливих слів, які надовго закарбуються в дитячій голові. Коли злість проходить, настає усвідомлення та думки: «Я погана мама», «Що ж я роблю?» У такі моменти матерям хочеться сховатися від усіх, замкнутися в кімнаті і просто плакати від безвиході. Але не можна, адже вона – мама. Вона несе відповідальність, вона повинна…
Мама нікому нічого не винна. Її обов’язок – щоби були здорові і щасливі діти. А чи можуть вони бути щасливими, коли мама виснажена? Коли немає сил? Коли роздратованість перевищує дозволену межу? Комусь хочеться засуджувати таких матерів та повчити життю, мовляв, ось у наш час такого не було, все встигали ….
«Дитина віддзеркалює ваше відношення до неї»
Про емоційне вигорання та що робити, коли дитина змінилася не на жарт, питаємо у відомого тернопільського психолога Наталії Гаєвської.
– Уявіть собі маму, втомлену побутом, роздратовану і багато в чому розчаровану сімейним життям, стосунками з чоловіком, відсутністю перспектив, а часто і можливістю задовольнити елементарні потреби у тому ж сні чи відпочинку, не кажучи вже про спілкування з подругами чи самореалізацію. Нерозуміння та відсутність підтримки з боку оточуючих, «ти сама повинна зі всім справлятися», чоловік, якого більше в телефоні, ніж у реальному житті, постійне і здається безконечне: «Мам! Мам! Мам!…» – усе це рано чи пізно призводить до емоційного виснаження, вигорання, яке суттєво впливає на стан жінки і на її взаємостосунки з дітьми. Не маючи іншого виходу, незадоволення своїм становищем виливається зривами на дітях, на тих, хто завжди під рукою і хто не зможе дати відсічі. Діти в сім’ї найкраще підходять на роль «цапа відбувайла». І причини довго шукати не потрібно – завжди щось буде не так: дитина зайвий раз заплакала, розлила молоко, відмовилась збирати іграшки… Саме на дітях ми, втомлені й роздратовані матері, найчастіше зганяємо і свій поганий настрій, і розчарування, дуже часто не усвідомлюючи цього і будучи твердо переконані, що проблема саме в дитині, в її поганій поведінці, «вона мене доводить»,- починає бесіду психолог.
– Пані Наталіє, чому змінюється поведінка дитини?
– Для початку слід зрозуміти і прийняти, що справа не в дитині, а в нас. Дитина своєю поведінкою, ставленням до інших дітей та дорослих лише «віддає» нам нашу власну поведінку і ставлення до неї. Якщо вона проявляє агресію до інших дітей, а також до рідних: зачіпає, підколює, штовхає, то часто це те ставлення, яке вона отримує від дорослих. Її карають, нею незадоволені замість того, щоби зрозуміти, що своєю поведінкою вона хоче сказати нам, дорослим, адже дитині далеко не так легко вербалізувати свої емоції, відчуття і потреби. Якщо дитина дратівлива і збуджена, зачіпає інших дітей, робить шкоду, то це часто проблема у відсутності належної уваги з боку батьків, а не в тому, що дитина «погана» чи робить це навмисно, щоби позлити маму. Маля просто по-іншому не знає, як звернути на себе увагу. Воно потребує більше вашої любові й ніжності, прийняття і розуміння. Коли дитя не поважає оточуючих, у тому числі рідних, часто причина в тому, що йому безапеляційно вказують, що воно повинно робити, абсолютно не рахуючись із його думкою. Чого ж тоді дивуватися? Дитина просто віддзеркалює ваше ставлення до неї. Іншого вона не знає, де могла б отримати протилежний досвід. І скільки б ми не говорили, як дитина має поводитись, вона буде копіювати наші дії, а не наші слова. Порівнюючи дитину з іншими, роблячи різницю у ставленні до сіблінгів, ми самі того не усвідомлюючи, з найкращих побажань «виправити недоліки дитини» закладаємо занижену самооцінку мало не на все життя.
– Що ж робити в даній ситуації?
– Ми часто забуваємо, що у будь-яких взаємостосунках починати потрібно насамперед із себе. У стосунках мама-дитина найкращий ключик до серця дитини – прийняття її такою, якою вона є, розуміння того, що вона своєю поведінкою «говорить» нам, уникання порівнянь з іншими дітьми, щира цікавість до її життя. Моделюйте і підтримуйте ту поведінку, яку ви хочете отримати в дитини, а не навпаки. Акцентуйтесь не на покараннях, а на заохоченні і схваленні гідної поведінки. Прибрала, скажімо, донька іграшки, похваліть її за це, покажіть, як ви цінуєте, коли вона так поводиться, не сприймайте це просто як належне. Дітям потрібна наша увага, для них просто бути хорошими, коли ми самі підштовхуємо їх до цього. Дитина підсвідомо реалізовує наші істинні очікування щодо неї. Якщо ми нічого хорошого від неї не очікуємо, саме таку поведінку й отримаємо. Вірте у своїх дітей! Любіть і підтримуйте, і вони сторицею віддячать вам. І все це можливо перш за все тоді, коли ми маємо мужність розібратись із власними проблемами – особистими і сімейними, тоді й «громовідводу» у вигляді дитини не буде потрібно. Пригадуєте: «побачив недолік у дитині, виправ свій власний».
А як справляються тернополянки?
Напевне, із дитячим плачем та криком начебто без причини стикалися всі. Хтось помічав у супермаркетах чи на вулиці, а хтось ставав заручником цих великих «трагедій». Чи справляються містяни з дитячими примхами та як утихомирюють їх, запитали ми у них самих.
– Не скажу, що моя дитина вчиняє істерики, швидше за все у нас це просто плач без причини. Він затяжний. Минулого тижня зайшли у дитячий магазин і без розсипного піску просто не могли вийти, хоча Владиславу всього два рочки, він ним не грається і добре не розуміє, що з нього можна ліпити. Але велика голуба упаковка дуже припала до душі. Звісно, купила, соромно в магазині, бо всі звертають увагу. Знаю, що це наче метод «відкупилася», але, на мій погляд, краще так, ніж щоби він 20 хвилин безперервно схлипував, – розповідає тернополянка Марія Янчишин.
– Мій метод дієвий, але він потребує терпіння. Я ігнорую будь-які сльози, якщо вони не мають здорової причини. Не звертаю уваги на те, що Ігорчик падає на підлогу і тупотить ногами. Синові три роки, його характер дозволяє йому через будь-яку дрібницю зіпсувати настрій усім, хто поруч, і собі заодно. Не купили машинку, не вийшло залізти на високу гірку, в садочку забрали щось не його – все супроводжується криком, він не плаче, він просто кричить і дуже злиться. Буває, так злиться, що починає сильно кашляти. Я беру його за руку, він, звісно, її вириває, але я просто мовчу. Чекаю та мовчу. Спочатку це було дуже важко, але зараз мені здається, він розуміє, що я не реагую на його примхи, – каже містянка пані Олена П.
– Дуже часто слухаю лікаря Комаровського. Намагаюся притримуватись його порад. Читаю форуми «Щасливих батьків» і роблю висновок, що всі діти різні і вони по-своєму проявляють емоції та звички. За останній час навчилася кількох правил. Не беру з собою дитину в магазин, супермаркет та навіть аптеку, не провокую її на «ну купи, купи». Коли починає сильно плакати, не даю того, що вона просить, стараюся постояти біля неї, обняти, але не заспокоювати. Даю можливість виплакати і викричати все те, що її дратує. Якщо це стається на вулиці, відволікаю увагу на квіточку, мурашку, бродячу собаку. Коли крики починаються вдома, даю попити води, вмиваю холодною водою, беру на руки і мовчу. Останній метод мені дуже допомагає. Софія, напевне, відчуває мій спокій і сама заспокоюється. Рік старань і начебто справилася і зі своєю агресією стосовно дитини, – підсумувала Оксана Козярко.
Стаючи батьками, ми повинні бути готовими до того, що різні сюрпризи принесе нам народження дитини. Це не лише перші слова та ніжні обійми. Будьте батьками, якими пишатимуться діти. Зберігайте спокій, від нього ще ніхто не вмер, зате життя зберіг багатьом людям…
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
3808