«Як тебе по матері?» – в Україні офіційно з’явився перший матронім

16-річна киянка Станіслава Литвиненко стала першою українкою, яка офіційно змінила своє по батькові на матронім. Тепер вона – Лесіївна, за іменем своєї матері. Водночас Леся Литвиненко першою в Україні додала матронім до інтерфейсу Національної освітньої платформи «Всеосвіта», яку вона заснувала. Як і чому в українське суспільство поступово входить по матері та чи легко його отримати – читайте в матеріалі.

Матронім – це частина родового імені, яку привласнюють дитині по імені матері. Він вважається протилежністю патроніму – переданого по імені тата (по батькові).

«По батькові українці почали використовувати ще в 11 столітті у період Києво-Руської доби. Тоді це допомагало ідентифікувати особу та встановити родинні зв’язки», – каже старший науковий співробітник відділу історії української мови та аномастики Святослав Вербич.

В Україні до 2021 року повнолітнім громадянам можна було змінити ім’я чи прізвище, але тільки не по батькові. Прецедент створила Наталія Гарнага, яка народилася Володимирівною, а хотіла стати Юріївною. Її батько пішов із родини, коли дівчинці було 12 років, після чого вона й захотіла змінити по-батькові. За своє право Наталія боролася в судах 10 років і пройшла шлях від районного суду до Європейського суду з прав людини. Зрештою, жінка отримала нове свідоцтво про народження та паспорт.

Вчинок Станіслави сколихнув українське суспільство

Про те, що її донька стала Лесіївною, Леся Литвиненко написала у фейсбуку 15 серпня 2023 року на своїй сторінці: «Прізвище взяла свого справжнього батька, який її виховав. Ім‘я обрала те, яким я її хотіла назвати при народжені».

Як і у випадку з Наталією Гарнагою, основним мотивом Станіслави змінити по батькові стала відсутність ролі біологічного батька в її житті. «Знаєте, є багато чоловіків, які здатні запліднити, багато жінок, які здатні народити, проте не всі вони здатні виховати дорослу відповідальну людину. Мабуть, виховання є найскладнішим процесом у дорослішанні дітей, – пише Леся Литвиненко. – Наше виховання вплинуло на її вибір носити моє ім‘я замість «по батькові», демонструючи глибоку повагу саме до матері». Пані Леся вважає несправедливим, що в сучасному українському суспільстві діти переважно носять і батькове прізвище, й ім’я по батькові. «Виходить, що жінка досі є «жертовною», – каже вона.

Скільки потрібно чоловіків, щоби виносити дитину?

Відсутність або незначна роль біологічного батька в житті дитини, наявність вітчима, що став ріднішим за тата, – такі мотиви є визначальними у тих, хто вирішили змінити по батькові. «Переважна більшість цих громадян розповідали нам про те, що у них були недобрі відносини з батьком, тому вони не хотіли асоціювати себе з татом. Зазвичай, так відбувається, якщо трапилася трагедія у сім’ї чи дитина росла з вітчимом», – пояснює керівник Деснянського відділу реєстрації актів цивільного стану Карина Мінчук.

Тільки за 2 місяці після прийняття відповідних змін до законодавства в Україні було подано 572 заяви на зміну по батькові.

Можливість зміни патроніму на матронім ще не набула масового явища через існуючі стереотипи, однак має всі шанси прижитися в українському суспільстві. Особливо зважаючи на велику кількість сімей, де дітей виховує лише мама, яка й стає головним авторитетом в їхньому житті.

Леся Литвиненко, зіткнувшись під своїм дописом із висміюванням вчинку її доньки, пояснює базову річ: фемінізм — це про рівні права та свободи, а не наратив «пісяти навстоячки», чи «сидіти на шахті, тягаючи бутлі по 20 літрів».

«Моя поширена відповідь: «А скільки потрібно чоловіків, щоби виносити дитину? Потрібна одна жінка!». Питання не про рівні можливості, щоб носити бутлі, — питання у рівності права між жінкою та чоловіком, однаковий рівень поваги, не зважаючи на різний рівень можливостей. Шкода, що раніше матроніми потрібно було або заслужити досягненням матері, або це було, навпаки, ганьбою, бо позашлюбна дитина. Таких коментарів багато. Люди ладні вмерти, лише б не віддавати рівні права жінкам. Я щиро здивована, що досі така нерівність у свідомості людей, ніби це злочин – свідомо обрати ім’я «по батькові» матері», – стверджує пані Леся.

Вона щиро радіє, що вчинок Станіслави так позитивно вплинув на обговорення щодо матроніму. А чоловікам, на її думку, варто вкотре замислитися, а чи не є їхня «сперма» недостатнім аргументом для використання протягом життя чоловічого «по батькові».

Чи такі вже й екзотичні матроніми?

Редакторка Ольга Васильєва пояснює, що нічого надзвичайного в матронімах немає. В українській мові присутні багато матронімічних прізвищ, більшість із яких має суфікси -ин (Лесин — син Лесі, Ващишин — син Васьки (Василини) тощо) та -ич (Оленич — син Олени, Мотрич — син Мотрі тощо). Є й з іншими суфіксами: Мотрій (син Мотрі), Палагнюк (син Палажки), Гапко (син Гапки), Явдощук, Катеринчук, Іринчук, Горпиненко, Одарченко, Хівренко…

«Якщо жінка виховувала дитину сама, використання матронімів справедливе та закономірне. Або якщо вона не знає, хто батько, то чому повинна вигадувати якесь імʼя по батькові, якщо може дати своє імʼя по матері? Це навіть не фемінізм, а здоровий глузд», – каже Ольга Васильєва.

До речі, матроніми можна зустріти в різних мовах світу: їдиші, нідерландській, ісландській, сербській, хорватській, словенській, португальській…

Для чого дитині по батькові?

У більшості країн світу взагалі не прийнято давати дитині по батькові, а лише прізвище та ім’я. У нас же такий обов’язок закріплений законодавчо. Статтею 28 Цивільного кодексу України встановлено, що ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

– За своєю сутністю визначення батьківства – це процедура, яка дозволяє встановити споріднений та, як наслідок, юридичний зв’язок між чоловіком та дитиною, – пояснює юрист-експерт, доктор наук у галузі філософії права Станіслав Куценко. – Відтак у чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини, виникають передбачені законом права та обов’язки. Навіть якщо батьком дитини стає неповнолітній, орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батькам, опікунам, піклувальникам про запис його батьком дитини! У цих правовідносинах головне завдання – забезпечити народженій дитині повне батьківське піклування.

Втім, в суспільстві побутує протилежна, хоч і хибна, думка: по батькові – це пережиток радянських часів та спорідненість із сусідніми країнами-агресорами. Принаймні, так пояснювали автори всіх 9 петицій, які були зареєстровані із 2017 по 2023 роки на сайті Офісу президента з вимогою повністю скасувати в Україні по батькові. До речі, автори 8-ми із цих петицій – чоловіки.

У мережі опубліковано лише одну відповідь на петицію, датовану 2019 роком. Як бачите, законотворці опиралися на той факт, що ніхто й ніколи не готували подібного законопроєкту, а також наголосили на потребі ретельно вивчити це питання.

Водночас, жодна з решти згаданих петицій не набрала більше 500 голосів, а тому залишилися без відповіді та без розгляду.

Так само, як і обидві петиції про законодавче впровадження матроніму.

26 серпня 2020 року на сайті президента України з’явилася петиція авторства Софії Брук щодо дозволу змінювати по батькові на по матері або вказувати його при народженні дитини. Авторка пояснювала: «В нашій країні багато дітей виховуються лише матерями та іноді навіть не знають свого батька. В такому випадку несправедливо, що дитина має носити на собі ім‘я людини, яка нічого для неї не зробила».

17 серпня 2022 року на сайті Офісу президента була зареєстрована ще одна петиція авторства Анастасії Козаченко з пропозицією повноцінного узаконення матроніма в Україні та надання матерям права присвоювати дитині по матері.

Обидві петиції, на жаль, набрали мізерну кількість голосів.

Втім, кандидат історичних наук Ігор Чорний зазначає, що по батькові поступово ставатиме рудиментом, без якого можна обійтися, як це вже відбулося і відбувається в більшості європейських країн. Історики нагадують, що в сучасному столітті у всіх базах є ще й дати народження, тому по батькові не так важливі і їх можна не використовувати.

Чи легко змінити по батькові на по матері?

До 2021 року можливість змінити по батькові взагалі була відсутня в українському законодавстві. Лише після прецеденту із Наталією Гарнагою Верховна рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо права фізичної особи на зміну по батькові».

Що змінилося після прийняття цих змін? Насамперед, з’явилася як така можливість зміни по батькові: після 14-річного віку – за згодою батьків, з 16-річного – самостійно. Матронім «по матері», на жаль, так і не згадується в документі, однак його й не заборонено, чим і скористалася Станіслава Литвиненко. Тому, ставши, наприклад, Оксанівним чи Оксанівною, ви все одно матимете «по батькові», а не «по матері».

Не внесено зміни й у Статтю 147 Сімейного кодексу України, якою визначено, що власне ім’я особи, записаної батьком дитини, автоматично визначає по батькові дитини. Наприклад, дитині жінки, яка не перебуває у шлюбі, записують по батькові за іменем особи, яку мама записала батьком. Виходить, дитина роками носитиме по батькові за іменем вигаданої особи, але тільки не матронім.

Втім, навіть у дорослому віці змінити по батькові лише за особистим бажанням не вдасться. У Мін’юсті пояснюють: змінити по батькові можна лише за конкретних обставин, а саме:

– другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав стосовно цієї дитини;

– відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

Якщо хоча би один із батьків заперечує бажання дитини змінити по батькові, тоді це має вирішуватися в органах опіки або в суді. Під час суперечки суд має враховувати, чи виконує тато свої батьківські обов’язки, а також усі інші обставини, що «засвідчують зміну по-батькові інтересам дитини».

Литвиненки ламають стереотипи

Станіслава Литвиненко зізналася, що змалку мріяла змінити по батькові, але чекала до 16-річчя, аби не отримувати для цього дозвіл батьків: «Загалом процедура тривала протягом 4 місяців. Пані, яка мене оформлювала, сказала, що без проблем зробити по батькові «Лесіївна». Здивування у неї ніякого не було та ніхто мене не відмовляв. Опісля було 3 місяці очікування, допоки перевіряли, чи немає у мене якихось проблем із законом. Далі прийшов офіційний лист, з яким у РАЦСі я отримала свідоцтво про зміну імені — ця процедура зайняла приблизно 30 хвилин. Лесіївна лишається саме «по батькові». Наступного дня у ЦНАПі я подала документи на отримання нового паспорта».

Після вчинку доньки Леся Литвиненко одразу ж додала матроніми на своїй платформі Всеосвіта. «Тепер разом з ПІБ виводиться ПІМ, – написала вона. – Ми глобально перейменували поле по батькові на «ПІБ/ПІМ».

Жінка дивується, як багато насправді матронімів нас оточують, але чомусь ніхто досі ніде на сайтах не звертає уваги на цей факт.

«Пишаюся своєю донечкою, яка стала і для мене особисто прикладом «не словом а ділом», – резюмує пані Леся. – Кожен/кожна має право обирати, кого з батьків вшанувати на офіційному рівні. Я знаю, що буде критика. Я знаю, що дехто вважає «Лесіївна» піар-ходом. Я знаю, що багато людей НЕ готові жити в демократичній країні, вільній від стереотипів та гендерної нерівності. Я також знаю, що чиню правильно, створюючи такі прецеденти на нашому порталі. Я не маю наказового відношення до рішення моєї доньки, проте вважаю правильним скористатися цим гідним вчинком».

Очевидно, що ім’я по батькові, як і прізвище, позначає приналежність дитини до роду її батька. Ця традиція тривалий час формувалась і підтримувалася патріархальним суспільством, у якому визначальною вважалася роль чоловіків у родині – навіть попри те, що дітей народжували і виховували жінки. Адже ресурсами – майном, грошима, владою – володіли чоловіки, і решта родини були від них залежними.

Однак суспільство змінюється, а з ним – і уявлення про роль матерів і батьків у вихованні дітей. Що обрати для своєї дитини – патронім чи матронім – справа індивідуальна, головне – аби людина мала право на цей вибір.

Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу

Джерело: ПЕРШИЙ онлайн