Не дарма кажуть: «Якщо хочеш перевірити людину – дай їй портфель. Хоча б маленький». Тобто влада – це випробування. Якщо людина сильна і гідна, то вона пройде це випробування з честю, якщо слабка і недостойна – влада її поневолить, а отже, і зіпсує. На жаль, на моєму шляху других зустрічалося більше.
За родом своєї журналістської роботи, а цим ремеслом з невеликою перервою займаюся вже майже 20 років, доводилось спілкуватися з сотнями, а може, й тисячами різних людей. З багатьма з них зав’язувались приятельські і навіть дружні стосунки. Поки ці люди були на твоєму рівні, з ними спокійнісінько можна було за приємною розмовою випити філіжанку кави чи кухоль пива, пожартувати на різні теми, розповісти про перемоги та поразки на робочому чи сімейному фронті. Звичайно, дехто використовував знайомства для власного піару, але тоді про це не думалось, бо що не зробиш для хорошої людини. Тим більше, в журналістській роботі будь-яке спілкування – це додаткова інформація, яка ніколи не буде зайвою.
На моїх очах «дозрівали» майбутні великі громадсько-політичні діячі, народні і прості депутати, володарі високих чиновницьких крісел, високопосадовці різних правоохоронних і контролюючих структур. Але як тільки людина отримує владу, вона переважно змінюється до непізнаваності. А якщо з цією владою приходять ще й легкі гроші, то людина може втратити й голову.
У мене є багато знайомих, з якими раніше були нормальні й довірливі відносини, а тепер ці люди зайвий раз не подивляться у твою сторону, не простягнуть тобі руки, щоб привітатися, чи не піднімуть слухавки, коли до них телефонуєш (не відкидаю, зважаючи на їх статус, що вони сильно зайняті, але ж можна й перетелефонувати)… Невже влада може так кардинально змінити людину? Виявляється – може! Просто люди зі зростанням свого чину починають спілкуватися з іншими, подібними собі, а ті, хто залишився в колишньому статусі, стають «не його кола». І таких осіб ще можна зрозуміти. Але важко зрозуміти тих, які до ще вчорашніх приятелів ставляться, як до якогось сміття, непотребу, яких використали, переступили і пішли далі… Цей стан людини із влади можна назвати просто «зірковою хворобою». Але і до цього стану потрібно ставитись по-філософськи. Відвідуючи щонеділі служби Божі, не раз від священиків доводилось чути, що всяка влада дається Богом. І яку владу обрав народ, таких правителів він і заслуговує. Так і в даному випадку: з ким повівся, таких друзів собі заслужив… Але ж у душу людині не залізеш. Та й не потрібно цього робити. Адже влада має таку хорошу властивість, що вона не постійна. Сьогодні вона є, а завтра на твоє місце, яке, як відомо, порожнім не буває, прийде хтось інший. А падати з високої драбини – ой як не просто. А потім дуже нелегко повертати довіру до себе. І тут уже варто добре думати: нехай людина, яка одного разу відчувала себе царьком, живе без тебе своїм життям чи бути вищим ситуації і далі продовжувати, як колись, з нею спілкуватися. Кожному – своє…
Зі свого боку зауважу, що люди, наділені владою, часто забувають про святу і просту істину, яка говорить, що насправді правитель має бути мудрим.
Віталій Попович, головний редактор «Номер один»
Джерело: Тижневик "Номер один"
3418