Життєві історії. У кожного є хоча б одна така, яка може стати якщо не основою для сценарію кінострічки, то для написання книжки. Вони бувають різними: щасливі та сумні історії кохання, найрізноманітніші життєві драми. Героїня сьогоднішньої розповіді – Оксана. Вона розповіла нашим журналістам про красиву казку, яка здатна перетворитися на кошмар, і про те, що не тільки гроші – ключ до щастя.
«Більшість одногрупників – люди з іншого тіста, на їхньому фоні почувалася провінціалкою»
Оксана родом із невеличкого містечка на Волині. Зростала у неповній сім’ї – з мамою та бабусею. На запитання, де її татко, мама постійно відмовчувалась, а бабуся згорьовано хитала головою. Жили вони небагато, мама працювала вчителькою зарубіжної літератури в школі, а бабуся продавала городину на ринку. Оксанка була дуже гарненькою, ну просто лялечка, і з кожним роком ставала все красивішою. Вродливішої юнки в школі годі й було шукати – висока, струнка, фігуркою, наче пісочний годинник, пухкі губи, акуратний овал обличчя, вигнуті елегантною дугою брови, ніс із невеличкою горбинкою, яка ані краплі її не псувала, пухкі соковиті губи, широка посмішка і неймовірні очі кольору розплавленого срібла чарівно виблискували з-під пухнастих вій. Дівчина старанно вчилася у школі, і незважаючи на те, що її мати була дуже спокійною і абсолютно неамбіційною, могла похизуватися дуже рішучим характером.
Оксана мріяла стати перекладачем, подорожувати світом і заробляти шалені гроші. Дівчина розуміла, що вступити до столичного вузу буде складно, але іншого варіанту вона й не розглядала, хоча мама переконувала доньку в тому, що краще їй навчатися в обласному центрі. Після останнього дзвоника, отримавши на руки документи про закінчення школи, Оксана подалася до столиці, навіть на випускний не залишилася. Київ зустрів її зовсім негостинно – дощем і прохолодним вітром. Дівчина швидко чкурнула у метро і подалася на другий берег Дніпра, де вже попередньо домовилась за ліжко-місце у невеликому хостелі, грошей на краще житло у неї просто б не вистачило.
До подання документів залишалося ще добрих 3 тижні, тож Оксана влаштувалася продавщицею на ринку, який був неподалік від її житла. Минув місяць, дівчина вступила до престижного столичного вишу, втім на державну форму навчання їй бракнуло кілька балів, у приймальній комісії запропонували контрактну форму навчання, де рік навчання вартував більше тисячі доларів – неймовірні гроші для Оксани, яких вона і в руках ніколи не тримала. Врешті-решт, отримавши дозвіл у деканаті сплачувати щомісячно, задумалась, де ж брати кошти, аби вистачало на житло та навчання. Невпинно наближався вересень, дівчина продовжувала працювати на ринку, відкладаючи кожну копійку, адже розуміла, що коли розпочнеться навчання, часу на роботу в неї не залишиться.
На першу пару Оксана йшла як на свято, одягнула найкращий одяг – вузеньку чорну спідничку, мереживну блузу, чорні туфельки і доповнила свій образ маминими сережками. Їй здавалося, що вона виглядає на всі сто, рівно до того моменту, поки не дійшла до навчального корпусу. А там – дорогі автівки, зграї щебетливих дівчат, одягнених відкутюр, запах дорогих парфумів і відблиски дорогоцінного каміння на пальцях, вушках, декольте. Звісно, дівчина розуміла, що більшість її одногрупників – люди з іншого тіста, на їхньому фоні почувалася провінціалкою. Коли Оксана зайшла в аудиторію, усі звуки стихли. На неї дивилися понад 20 пар очей, одні скептично, інші з насмішкою, ще хтось із зневагою, були й такі, що з цікавістю. На перерві усі активно щось обговорювали і тільки дівчина залишилася на самоті.
«Першим клієнтом дівчини був власник картинної галереї»
Зрештою, через місяць навчання вона влилася у колектив, та все одно почувалася не у своїй тарілці. Одного дня до неї підійшла одногрупниця Лянка і запросила до нічного клубу в центрі столиці, мовляв, усі будуть святкувати там день першокурсника. Оксана зніяковіла, але погодилася. Лянка пообіцяла забрати її з дому. Наступного дня дівчина чекала одногрупницю біля під’їзду. У двір заїхала велика біла автівка, відчинилися двері і дівчина сіла. За кермом приголомшливо красива Ляна посміхнулася і кинула Оксані косметичку, мовляв, не гоже йти на таку подію без макіяжу. Коли дівчата приїхали в клуб, свято було в розпалі, випили шампанського, танцювали. Присівши перепочити, розговорилися. Ляна розповіла, що сама вона з не дуже багатої сім’ї, батьки живуть під Києвом у селі. Коли Оксана поцікавилась, звідки такі кошти, дівчина підморгнула і запитала: «Хочеш жити і ні в чому собі не відмовляти? Я навчу».
Наступного дня дівчата зустрілися випити кави. Ляна розповіла, що працює в ескортному агентстві уже рік. За цей час побувала на кількох європейських курортах й отримала в подарунок машину, а також один з її чоловіків оплатив їй навчання у виші. Запевняла Оксану, що це легкі гроші, можна навіть без інтиму. Пообіцяла дівчині влаштувати зустріч із менеджером, який власне і займається підбором дівчат. І закрутилося…
Першим клієнтом дівчини був власник картинної галереї. Ляна з Оксаною разом пішли на відкриття виставки. Чоловік взяв номер телефону в обох дівчат, але комплімент написав Оксані. Спочатку вона ніяк не відреагувала, але він виявився наполегливим. Запросив у свою галерею. Накрив вечерю при свічках. Чоловік був старшим від Оксани на 15 років. І до нього вона не мала почуттів. Дівчина швидко зрозуміла, що власник галереї готовий витрачати на неї гроші, але в ліжко до нього лягати не хотілося, тим паче, що для неї це вперше.
Водій багача щодня привозив букети. Приємно залицявся, але іноді робив грубі натяки на секс. Одного разу олігарх запросив дівчину на вечерю зі своїми друзями. Там познайомилася з Гансом, німецьким аристократом, власником лісових угідь та кількох компаній, що займаються виробництвом альтернативних джерел енергії. Кремезний, ввічливий, спокійний блондин із голубими очима запав у душу Оксані. Знову залицяння, однак цього разу вже від бажаного чоловіка. Коли Ганс торкався її шкіри, вона танула, наче зефір, закохалася по вуха, і чоловік здавалося теж. Виготовив їй закордонний паспорт, кілька разів вона літала до Німеччини, закохалася в цю країну. Взимку запросив дівчину на море у Тайланд. Там у них все і сталося. Ганс був приємно здивований, адже думав, що дівчина водить його за носа. Після першої ночі носив її на руках, а потім безапеляційно повідомив, що відтепер вона житиме з ним у Німеччині, навчання їй не потрібне, і єдина її робота – любити його та створювати затишок в будинку. Оксана, не задумуючись, зібрала свої нехитрі пожитки і переїхала до Гамбурга. Через рік у них народилася донечка, білява принцеса, яку назвали Кароліною. І після цього Ганса наче підмінили. Він став агресивний, істеричний, міг образити словом, вдарити. У нього була дуже нервова робота, тому він зривався, психував. Але жінка усе терпіла, висилала мамі гроші і замазувала синці тональним кремом. Одного вечора, повернувшись додому, Ганс побив Оксану так, що довелося викликати приватного лікаря, з ліжка встати вона не могла. Причина – дріб’язок, ревнощі до садівника, якому вона просто заварила кави. Після цього жінка зрозуміла, що так далі бути не може. Сказала чоловіку, що хоче додому, на що Ганс відповів, що ніколи її не відпустить, і почав шантажувати дитиною. Оксана зрозуміла, що єдиний її вихід – утекти. Зателефонувала мамі, розповіла всю ситуацію і попросила знайти перевізників, які возять наших заробітчан. Обіцяла будь-які гроші, аби тільки вони змогли доправити її з донькою в Україну. Втечу планувала ретельно, продала частину прикрас, решта обміняла на дорогоцінне каміння, яке зашила у дитячу сукню, зняла значну суму коштів із рахунку в банку. Дочекалася дня, коли Ганс полетів до Австрії підписувати контракт.
«Він запропонував переїхати у село, і це збентежило жінку»
Найстрашніше – перетинати кордон. До болю зціплювала зуби і міцніше пригортала до себе Кароліну, поки автобус наближався до пасу. Але все минулося, вже будучи на рідній землі, вдихнула на повні груди, і той запах спаленої трави і ще теплого дня назавжди відбився у її пам’яті. Оксана розуміла, що в столицю їй уже не можна, бо ж раптом натрапить на давніх знайомих, які донесуть Гансу, де її шукати. Вирішила на деякий час залишитись у мами. Зробила якісний ремонт у квартирі, купила автівку, пролікувала маму, поїхала з донькою на море. Повернувшись у містечко, вирішила вкласти гроші в одну справу і прогоріла, це була чергова фінансова піраміда, яка зжерла усі заощадження Оксани. Але зробленого не повернеш.
У райцентрі жінка познайомилася з Олегом, він ненав’язливо розпочав розмову і пригостив її кавою. Чому погодилася? Сама не знає. Він був старшим від Оксани на 10 років, з «пивним» животиком, нижчим сантиметрів на 15 і з уже невеличкими залисинами. Ну зовсім не чоловік мрії, але щось її у ньому чіпляло. Чи то бісики в очах, чи щира посмішка. Спочатку спілкувалися, як друзі. З’ясувалося, що чоловік замішаний у не зовсім чистих оборудках і його розшукують. Виходить, зустрілися два втікачі, і кожен з них біжить від своєї біди. Незважаючи на досить непрезентабельну зовнішність Олега, біля нього Оксанка почувалася справжньою жінкою, коханою, ніжною, вразливою. Коли він запропонував переїхати у село, це збентежило жінку. Адже усе життя вона прагнула до великого міста, статків, визнання… Довго роздумувала і врешті-решт спіймала себе на думці, що жила на дві країни, не відмовляла собі ні в чому, заможна фрау. А в результаті це принесло їй тільки сльози та біль.
Разом із Кароліною Олег привіз їх у невеличке село, яке загубилося серед волинських лісів. Ошатна хатинка, великий квітник, гойдалка і вишневий садок. Батьківська хата зустріла їх пусткою, а односельці – з осторогою, мовляв, міські приїхали, дивні у них забаганки, тут усі до міста хочуть втекти, а вони – у село.
День за днем облаштовували свій побут і кохалися один в одному. Оксана завагітніла, згодом народилася донечка, яку назвали Ангеліною. Діти підростали, Олег зайнявся фермерством, і їхнє життя було сповнене спокою та затишку. Одного ранку, сидячи на гойдалці, попиваючи каву і спостерігаючи за сходом сонця, жінка піймала себе на думці, що із близькою по духу і коханою людиною абсолютно не важливо, де ти живеш, чи носиш діаманти і чи їздиш на дорогій автівці, чи літаєш відпочивати взимку на море, головне – просто почуватися щасливою.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3808