28 березня минулого дев’ять днів, як помер Ігор Мамалига
У це важко повірити, завжди життєрадісного та постійно в роботі Ігоря Степановича Мамалиги серед нас уже немає. 10 березня він відсвяткував своє 64-річчя, а 19 березня перестало битися серце цього відомого у краї спортивного діяча із Заліщиків. Про Ігоря Степановича місцеві жителі говорять, що «Мамалига народився і помер у спорті».
Особисто знав Ігоря Степановича близько 20 років. Через свою журналістську діяльність часто з ним пересікався на спортивних змаганнях. Не знаю, чи є ще хтось серед спортивних чиновників області, які б так ретельно ставилися до своїх професіональних обов’язків. У нього все було, як то кажуть у народі, розставлено по поличках, і на будь-яке запитання, яке стосувалося спорту, він мав відповідь. Востаннє з Ігорем Мамалигою особисто бачився наприкінці осені 2020 року. Я приїхав на футбольний матч чемпіонату Тернопільської області за участю заліщицького «Дністра». До стартового свистка було ще досить часу, тому домовився за інтерв’ю з місцевою футбольною легендою Петром Миколайовичем Костинюком. Спілкуючись на трибунах стадіону з паном Петром, до нас підійшов Ігор Мамалига і запросив до себе у робочий кабінет, який знаходився на першому поверсі спортарени. Кабінет нагадував музей спортивної слави Заліщицького краю. Тут є унікальні кубки, медалі, вимпели, світлини найвидатніших спортсменів і команд регіону, вирізки з газет тощо. Про однин трофей Ігор Степанович розповів цікаву історію. Десь у середині 1980-х років місцева футбольна команда «Дністер» виграла традиційний кубок Івана Дворського. І так сталося, що чи то відзначаючи перемогу, чи через якусь іншу причину, але фарфоровий кубок розбився. Оскільки приз був перехідним, на наступний рік його потрібно було повернути новому володарю (або знову виграти). Але повертати не було що, бо хоч його склеїли, але вигляд від уже мав, м’яко кажучи, не подарунковий, і кубок… навічно залишився у Заліщиках. Під час нашої розмови з паном Костинюком Петро Миколайович неодноразово звертався до Ігоря Мамалиги, щоби згадати той чи інший епізод з футбольної історії Заліщицького краю. Ігор Степанович відкривав шухляду робочого столу, виймав звідти унікальні світлини, і ми довго їх переглядали, згадуючи, хто зображений на фото та які в них були досягнення. Більшість цих світлин Ігор Степанович, знаючи мою прив’язаність до футбольної історії Тернопільського краю, люб’язно дозволив скопіювати, і тепер вони залишаться в пам’яті наступних поколінь.
Оскільки футбол – спорт номер один, то до нього було особливе ставлення в Ігоря Мамалиги. Він постійно переймався долею рідного заліщицького «Дністра», футболку якого колись йому доводилося одягати. Він не був гравцем основного складу, але час від часу випадало боронити ворота футбольного флагмана району (далися взнаки гени батька, який був дуже відомим футболістом у районі в 1950-60-ті роки). Уже коли Ігор Степанович перейшов на чиновницьку посаду, він був одним серед тих, хто організовував унікальний у своєму роді кубок з міні-футболу на відритому повітрі пам’яті воїна-афганця Валерія Луб’янського. Унікальність змагань у тому, що вони цьогоріч проводилися у 35(!) раз, а свій початок взяли з далекого 1987 року. Навряд чи на Тернопільщині знайдеться турнір з такою довгою історією. Ігор Мамалига відродив футбольний турнір з великого футболу. За радянських часів він був присвячений пам’яті Героїв Дністра і проводився під патронатом районної газети. Згодом завдяки Ігорю Степановичу змагання переформатувалися, і нині це популярний турнір пам’яті письменника-журналіста та головного редактора районки Петра Ковальчука. Ну і як не згадати про матчі-пам’яті відомого заліщицького футболіста Петра Дідика, який був хорошим другом Ігоря Мамалиги, й до організації яких постійно долучався Ігор Степанович.
Ігор Степанович працював директором комунальної установи Центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» Заліщицької міської ради, на громадських засадах був головою Заліщицького осередку НОК України та районного ФСТ «Колос», постійний член Федерації футболу Заліщицького району. Освіту здобув у Тернопільському педагогічному інституті. Трудову діяльність розпочав учителем фізкультури у Мишківській восьмирічці. Далі продовжив працювати у Заліщицькій середній школі імені Й. Маковея. Свого часу обіймав посади керівника спорткомітету Заліщицької РДА та начальника відділу молоді і спорту райдержадміністрації. Що цікаво, дружина Ігоря Степановича, Ольга, із Запорізької області (познайомився з нею під час навчання в педінституті). Йому вдалося вмовити спершу свою другу половинку, а потім і тещу переїхати до Заліщиків, де вони щасливо жили довгі роки. З дружиною виховали троє чудових дітей – сина і двох доньок.
Ігор Мамалига до останніх своїх земних хвилин був відданий роботі. 19 березня він, як практично щодня, був на роботі. Стадіон «Дністер» на довгі роки став його другою рідною домівкою. Того дня пан Ігор був заклопотаний справами, у тому числі підготовкою до турніру пам’яті П. Ковальчука, який планувалося провести у найближчі вихідні, 27-28 березня. Але близько обіду йому стало погано Співробітниці сказав, що приляже на диванчику, але до нього так і не дійшов, упавши на підлогу. Одразу викликали «швидку», яка знаходиться зовсім поруч зі стадіоном, однак лікарі не врятували життя цієї світлої людини. Медики кажуть, бо обірвався тромб, кров не поступала до серця і смерть була практично миттєвою.
На похороні Ігоря Степановича був весь спортивний і не лише спортивний бомонд Тернопільщини. Перемовляючись між собою, присутні говорили, що навряд чи йому вдасться знайти рівноцінну заміну на спортивному олімпі колишнього Заліщицького району. Це була дуже порядна людина і професіонал своєї справи. На жаль, була…
Редакція «Номер один» глибоко сумує з приводу передчасної смерті Ігоря Степановича Мамалиги та висловлює щире співчуття близьким і рідним покійного. Світла пам’ять про цю добру людину назавжди залишиться в серцях тих, кому пощастило з ним працювати, дружити та спілкуватися. Просимо Бога дати сил рідним і близьким перенести біль втрати, а душу покійного прийняти в Царство небесне.
Фото – Юрій Війтик та Микола Навізівський
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: Ігор Мамалига, Заліщики, пам'ять, спорт, спортивний діяч, Тернопільщина
3809