В управлінні патрульної поліції в Тернопільській області працює близько 21% жінок. Звичайно, представниць прекрасної половини людства у поліції все ще недостатньо, але вони надихають інших своїм відважним прикладом, а чоловіки, захоплюючись красунями у погонах, присвячують їм свої вірші та пісні. Про тонкощі у нелегкій професії поліцейського ми розпитали у жінки, яка працює на цій нелегкій роботі у патрульній поліції області, Олесі Слюсарчук.
«Система не зламається сама по собі, потрібно особисто брати в цьому участь»
– Олесю, що стало для вас поштовхом до подачі своєї анкети на відбір до нової поліції? Важко далось це рішення?
– Це рішення було досить спонтанним, але воно мало певне підґрунтя. В мого чоловіка (Олеся – дружина дворазового чемпіона світу, семиразового та непереможного володаря поясу чемпіона дивізіону Еліта з фрі-файту Ігоря Слюсарчука, який трагічно помер майже рік тому, – авт.) на поєдинку були присутні поліцейські, які в розмові обмовилися, що триває набір в Національну поліцію. Ми порадились з Ігорем, все зважили, і я вирішила спробувати себе. Звичайно, в дитинстві захоплювалась людьми в формі, в мене завжди була велика повага до них, але вагомим аргументом у прийнятті цього рішення були події Майдану і війна на сході України. В цей момент зрозуміла для себе, що система не зламається сама по собі, потрібно особисто брати в цьому участь, не бути пасивним, а робити конкретні кроки, щоби моїй дитині хотілося жити у цій країні.
– Щоби бути поліцейським, потрібно було мати спеціальну освіту, чи не обов’язково?
– Зараз, аби стати поліцейським, вища освіта не потрібна, але необхідно пройти конкурс, у сім етапів, для кожного з яких встановлено прохідний мінімум та відповідати певним вимогам. Я маю на увазі не лише гарну фізичну підготовку, – людина повинна знати і добре орієнтуватись в законодавстві, логічно і аналітично мислити і бути морально стійкою.
– Як відреагували рідні на цю новину? Чи маєте підтримку сім’ї?
– Мої батьки були дещо здивовані, але підтримали мене не лише словом. Моя мама, якій безмежно вдячна, прийняла важливе рішення і оформила декрет на роботі, щоби допомогти доглядати мого сина, поки я проходила чотири місяці спеціальної підготовки в поліції.
– Жінка-поліцейський обов’язково повинна вміти їздити за кермом?
– Так, звичайно, однією із вимог є наявність водійських прав категорії «В». Я за кермом вже понад 10 років, мабуть, як і більшість, вчилась їздити на батьковій машині. Свої перші спроби робила в селі разом із татом на ґрунтових дорогах, де не було людей.
«Коли твій чоловік був спортсменом світового рівня, ти автоматично мусиш бути прикладом для сина»
– Нові поліцейські, на відміну від «старих», в першу чергу відрізняються
спортивною формою. Як Вам її доводиться підтримувати, чи відвідуєте спортивний зал, займаєтеся на тренажерах?
– Я люблю спорт і активний відпочинок. Зі студентських років займаюсь в залі, намагаюсь постійно підтримувати свою форму. Власне, ми з Ігорем познайомились у спортивному таборі під час його тренувань. Спорт завжди присутній у моєму житті, та й коли твій чоловік був спортсменом світового рівня, ти автоматично мусиш бути прикладом для сина.
– Чи стикались Ви із дискримінацією на службі як жінка-поліцейський? Як до Вас ставиться напарник і чи це обов’язково має бути чоловік?
– В одному екіпажі повинно бути або двоє чоловіків, або чоловік і жінка. Мені надзвичайно пощастило із напарником. Я цілком і повністю довіряю йому. За неповних два роки нашого патрулювання було чимало складних ситуацій, в яких ми завжди спрацьовували на відмінно, як один механізм. Про якусь дискримінацію навіть мови не може бути. До речі, мій напарник Сандрік Мдинарадзе – в трійці кращих поліцейських України!
«Інколи доводиться застосовувати силу, аби доставити правопорушника у відділення, але, на щастя, до зброї не доходило»
– На нову національну поліцію покладають багато завдань та сподівань. І експерти наголошують, що основне завдання поліції – повернути довіру населення до правоохоронців. Як Ви вважаєте, чи вдалось повернути цю довіру і зламати попередню систему за останніх 2-3 роки, відколи в Україні з’явилася патрульна поліція?
– Зрозуміло, що не всі люди позитивно сприймають дії поліції, трапляються агресивно налаштовані. Але все більшає випадків, коли нам дякують за службу. Зокрема, мені неодноразово дякували люди навіть тоді, коли… виписувала штраф! Звучить, напевно, дивно, але коли ти ставишся до людей із повагою, фахово пояснюєш причину зупинки чи зауваження – тоді це і сприймається належним чином.
– Присвячуючи себе чоловічій професії та працюючи з чоловіками на рівні, чи були готові до труднощів?
– В мене психологічний склад особистості такий, що я не всі труднощі сприймаю і розглядаю, як труднощі. Це лише певний етап в житті, який приймаєш і проходиш. Якщо перед тим, як щось робити, зациклюєшся на тому, що буде важко, то краще навіть не починати.
– Нічні чергування з виїздами на місце злочину, затримання злочинців… Що
найбільше запам’яталось?
– Всі виклики унікальні і не подібні між собою. Але мені, напевно, як жінці, завжди важко дивитись, коли страждають діти від безглуздих вчинків дорослих. Такі випадки бачу досить часто під час викликів на сімейні сварки і побутові конфлікти, спричинені вживанням алкоголю.
– Чи доводилося безпосередньо застосовувати фізичну силу чи використовувати вогнепальну зброю?
– Звичайно, що поліцейські мають справу не лише із протоколами чи роз’яснювальною роботою. Під час патрулювання трапляються різні випадки, інколи доводиться застосовувати силу, аби доставити правопорушника у відділення, але, на щастя, до зброї не доходило. На цій роботі недостатньо знати та застосовувати закони, потрібно бути ще й психологом, адже доводиться мати справу із різними людьми, і ти до останнього не знаєш, що від них очікувати.
«Дісталася чоловіча форма, яку потім «підганяла» під власні параметри»
– Не секрет, що дівчатам подобаються чоловіки у формі. З якими відчуттями одягаєте форму? Чи відрізняється форма поліцейських для чоловіків і жінок?
– Як правило, дівчатам подобаються чоловіки в формі, а чоловікам – жінки (сміється – авт.) Форма дуже дисциплінує, одягаю її й одразу відчуваю себе на службі. На початку створення Національної поліції була американська форма, там були і жіночі, і чоловічі комплекти. Але зараз видають всім однакову, вітчизняного виробника, не залежно від статі. Наприклад, мені дісталася чоловіча форма, яку потім «підганяла» під власні параметри.
– Чи на службі дозволяються жіночі примхи (манікюр, намальовані губи, пишна зачіска, взуття на підборах)?
– Фактично немає офіційної заборони на манікюр чи легкий макіяж. Але це має бути щось нейтральне. А щодо взуття на підборах, то це однозначне табу. Патрульний поліції – це не офісне відсиджування, а 12-ти годинне чергування, тому взуття має бути зручним.
– Як поєднуєте роботу і чергування з материнством? Чи важко вдається переключатись вдома з «копа» на «маму»?
– Все дуже просто: як тільки пішла на службу, одразу встановила для себе – робота на роботі. Приходжу додому, скидаю форму і автоматично включається «мама». Стараюсь робочих емоцій не приносити додому.
– Як син реагує на Вашу професію? Чи розуміє важливість маминої роботи?
– В нього зараз такий вік, що йому все дуже цікаво, він розрізняє поліцейські автівки і добре розуміє, ким я працюю. Коли відводжу зранку його в садок, син завжди бажає мені гарної і спокійної служби. Насправді це дуже мотивує!
«Ігор називав мене своїм талісманом, адже не програв жодного бою, на якому я була присутня»
– Ваш чоловік був відомим спортсменом, а Ви працюєте поліцейським. А син ким би хотів стати в майбутньому?
– Зараз говорити про це ще дуже рано, але думаю, що до спорту в нього більше тяги. Син вже показує неабиякі спортивні задатки, активно відпрацьовує зі мною ударну техніку. Часто переглядає відео із боями тата, просить показати фірмові прийоми Ігоря. Однозначно, спорт буде присутній у його житті, але чи це буде професійно – вирішувати лише йому.
– Чи були особисто на боях за участю чоловіка? Як це бачити, коли твого коханого б’ють, не щеміло в цю мить серце?
– Насправді мені було набагато важче, коли я не була на його боях, емоції від хвилювань зашкалювали. Тому старалась відвідувати його змагання. Ігор називав мене своїм талісманом, адже не програв жодного бою, на якому я була присутня.
– Чи зберігаються в квартирі нагороди Вашого чоловіка, часто їх показуєте синові та друзям?
– Звичайно. Всі кубки і медалі стоять на полицях. Це не лише пам’ять, а й предмет гордості для нас. Ігор завжди дозволяв сину гратися із його кубками. Пам’ятаю, був випадок, коли Ромчик, граючись, зламав один із них, а Ігор, сміючись, сказав: «Не хвилюйся, тато завоює ще!»…
Софія Марцюк
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", жінка поліцейський, новини Тернополя, Слюсарчук
3812