Жінки в українській політиці

Фото: Shutterstock / Sergey Nivens

Політика в Україні – сфера, в якій домінують чоловіки. І хоча за роки незалежності ситуація з представленістю жінок на різних рівнях органів влади суттєво змінилася, все ж ми ще далеко від паритетної участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень.

Які причини такої ситуації? Із якими труднощами доводиться стикатися жінкам, щоб потрапити у владу? Із якими викликами стикаються ті, які вже в політиці? Про це «Перший Онлайн» розпитав у депутаток Тернопільської обласної ради нинішнього і попереднього скликань.

Лариса Римар

Балотуватися і бути обраною – це різні речі!

– Для того, щоб дати відповідь на ці запитання, варто глибоко проаналізувати як історичні, політичні, так і юридичні аспекти формування політичної й виборчої системи в Україні. Статистика за останні 30 років показує, що вказати на причину низького представництва жінок на керівних посадах вкрай складно, бо жінки-виборці, яких більше, ніж чоловіків, не обирають чомусь кандидаток-жінок. Хоча прогрес очевидний: на початку 90-х у Верховній Раді України І скликання було тільки 12 жінок, що становило 2,5%. Поступово частка жінок у парламенті зростала. Покращила позитивну динаміку й законодавча норма про 40% гендерну квоту. Вони були закріплені у Виборчому кодексі, який зобов’язує політичні партії при формуванні єдиного і територіальних виборчих списків забезпечити присутність в кожній п’ятірці не менше двох кандидатів кожної статі (ст. 219). Щодо висунення кандидатів у територіальні громади з кількістю виборців менше 10 тисяч, то стаття 220 Кодексу встановила норму про те, що партії повинні забезпечити представництво не менше 30% осіб однієї статі від загальної кількості кандидатів до відповідної ради. Однак, як свідчать результати виборів: балотуватися і бути обраною – це різні речі!, – вважає депутатка Тернопільської обласної ради VII скликання та громадська діячка Лариса Римар.

Сьогодні в українському парламенті чинного IX скликання 21% депутаток..

– Чи це достатньо? Думаю, що ні. З одного боку, в Україні склався стереотип, що політика – це чоловіча справа. Такі патріархальні погляди на участь у владі мають також і самі жінки, які своїм волевиявленням під час голосування часто віддають перевагу чоловікам-кандидатам. Парадокс! Відтак переважно чоловіки при владі займають вищі керівні посади і мають більші повноваження, у тому числі доступ до ресурсів та управління ними. За ці посади висока конкуренція між самим ж чоловіками і політичними силами, які вони представляють. Жінкам же дістаються посади без особливих повноважень, тобто, які мають швидше представницькі та дорадчі функції (заступниця з гуманітарних або соціальних питань тощо). Наприклад, сьогодні в обласних радах – 26,5% жінок, міських радах – 30,5%, селищних радах – 41,3%, сільських радах – 37,9% (за даними МФО «Рівні можливості» станом на жовтень 2021 р.).

Там, де мова про гроші і вплив, там – чоловіки!, – переконана співрозмовниця.

Пані Лариса додає, що при аналізі питання участі жінок в управлінських справах, треба враховувати ще й низький рівень політичної культури, зокрема і самих жінок.

– Історично цього не мало б бути! Українські жінки мають рівні виборчі права з чоловіками більше 100 років. На відміну від тієї ж Франції, де жінки отримали право голосувати тільки у 1944 році, але сьогодні у них в уряді працює 50% жінок. Та й у самій партії президента Франції Еммануеля Макрона «Вперед, республіка!» жінки становлять 47%, – каже громадська діячка.

Також варто участь жінок у політиці й владі, на думку Лариси Римар, розділити на обрані посади в радах усіх рівнів і ті, на які призначають або обирають за результатами конкурсів на посади у виконавчій владі.

– Керівну посаду в колегіальному органі (раді) можна отримати через виборні процеси (партійне членство, балотування, набуття статусу депутата тієї чи іншої ради, а потім можливе обрання на керівну посаду). У цьому процесі велике значення має, у якій політичній партії перебуває жінка, її авторитет, професійний досвід та харизма, та який рейтинг цієї політсили. За моїми спостереженнями упродовж багатьох років політичної діяльності (у 1997 році я стала членкинею Народного Руху України, була обрана в обласний провід Тернопільської краєвої організації НРУ, працювала референткою управи, а з 2015 по 2020 рік була депутаткою Тернопільської обласної ради, очолювала комісію з питань соціально-економічного розвитку), жінка змушена бути на «кілька голів вище» у всіх питаннях, аніж чоловіки, щоби конкурувати за місце в партійній ієрархії, а відтак і мати можливість балотуватися й бути обраною головою чи заступницею голови ради. Щодо керівних посад у структурі виконавчої влади, то тут вже працює інший алгоритм: політична лояльність або членство у провладній партії, особисті зв’язки (кум/кума, сват/сваха, брат/сестра), вказівка згори. На жаль, професійні компетентності часто не беруться до уваги. Така політична дружба мені нагадує далекі часи середньовіччя, коли бояри в Київській Русі були васалами князя і служили йому вірою-правдою за право володіння земельними наділами, – мовить Лариса Римар. – Що маємо у підсумку: в Україні 4 жінки очолюють обласні ради, 1 жінка – ОВА. Тернопілля немає у цьому переліку, і, на мою думку, не скоро буде – область маленька, а бажаючих покерувати серед чоловіків – багато.

Ірина Шумада

Виборці не мають шукати у жінці «сталеві яйця»

«Будь-яка жінка, яка розуміє, як вести господарство, наблизиться до розуміння того, як керувати країною», – заявила свого часу Маргарет Теттчер (колишня Премєр-міністерка Великобританії – авт.). Це найкраща відповідь усім», – заявляє діюча депутатка Тернопільської обласної (VIII скликання) Ірина Шумада. Так вона апелює тим, хто скептично ставиться до ролі і місця жінок у політичному житті країни.

– Чому жінка іде в політику? Та тому, що добре розуміє потреби людей і хоче їх вирішувати. Вона вміє організувати процес, відповідально і серйозно ставиться до своїх обов’язків, не боїться викликів, здатна швидко реагувати на зміни в суспільстві, рішуче й творчо підходить до розв’язання проблем. Їй під силу зробити можливим неможливе! Жінка йде в політику тоді, коли чітко розуміє, що крім неї в цьому бардакові годі кому й розібратись! Йде, щоби захистити те, задля чого живе: своїх рідних та близьких, свою малу батьківщину та Україну, свої мову та віру! Жінка йде в політику задля впровадження якісних змін, задля того, щоби створити Європу тут, на своїй рідній землі!», – вважає Ірина Шумада.

Гендерний портрет Тернопільщини показує суттєву перевагу чоловіків у радах: Тернопільська обласна рада – 15 жінок і 49 чоловіків; Тернопільська міська рада –13 жінок і 29 чоловіків; Тернопільська районна рада – 17 жінок і 37 чоловіків. Ця тенденція зберігається і у громадах області. І це, на думку пані Ірини, непоганий результат щодо участі жінок в роботі рад завдяки гендерній квоті у виборчому законодавстві.

– Чому ж жінки не спішать іти в політику, чому їх не обирають на керівні посади, які визначають стратегічні цілі чи напрямки розвитку громади, області, країни?

Визначальними є, насамперед, стереотипи про роль та місце жінки у суспільстві. Чули стереотипи: жінка – берегиня роду, мати, все тримається на ній, але в політику ні-ні! Це – чоловіча справа. З іншого боку, – вона освічена, системна, працьовита. Хтось має напрацьовувати, розробляти, реалізовувати, але керувати на ключових посадах має чоловік. Він – Стратег! Тому чоловіки визначали і визначають систему політичного життя країни, їх у переважній більшості обирають на керівні посади, жінкам відводять допоміжні ролі. Проте суспільне життя еволюціонує, часи змінюються і запити також. Сподіваюся, що виборці таки будуть надавати перевагу жінці, не шукатимуть у ній «сталеві яйця», а цінуватимуть в ній її знання та професіоналізм. 50:50 – ідеальний показник рівної участі жінок і чоловіків у сфері прийняття рішень! – вважає Ірина Шумада.

Вололидир Чубатий

Керівні посади отримують, як правило, лідери партій

Володимир Чубатий, депутат Тернопільської обласної ради двох скликань, обіймав високі посади у виконавчому апараті облради – заступника керуючого справами, начальника оргвідділу, керівника відділу соціально-економічного розвитку та бюджетного планування. На запитання, чому на Тернопільщині мало жінок у політиці, а в керівних органах вони майже відсутні, відповів, що так, напевно, склалося історично, що дуже мало жінок висували свої кандидатури, коли вибори відбувалися за мажоритарною системою.

– Та й у партійних списках жінок було небагато. Коли ж була запроваджена квота, то подивіться, що, наприклад, зробила партія «Довіра» у Тернопільській області раді останнього скликання. Вона на виборах отримала 6 мандатів, у раду мали б зайти три жінки. Але, очевидно, більшість з них були «фіктивно» внесені до списку, від них після виборів надійшли заяви, мовляв, вони не хочуть реєструватися як депутати. Що ж до жінок у керівництві облрадою, то за всі роки Незалежності, за моєю інформацією, жінок ніхто не пропонував на посаду голови обласної ради. На рівні розмов у ті чи інші періоди обговорювалися кандидатки у заступники голови – Ірина Рекуш та Наталя Гавдида. Але цього не сталося, хоча вони були доволі активні депутатки. Тоді посади розподіляли за зовсім іншими принципами. Скажу більше. У 2005 році вийшла постанова Кабміну, згідно з якою керівники рад мали оклади в 10 разів вищі, ніж звичайні працівники державних установ (2000 проти 200-300 доларів за тодішнім курсом). Тому на ці посади за політичною домовленістю підбирали чоловіків, яким потрібно було високі оклади, щоби мати… підвищену пенсію (чому підвищені пенсії не потрібні були жінкам, залишається загадкою – авт.). А зараз фракції, які потрапляють у раду, між собою розподіляють керівні посади і, як правило, їх отримують лідери партій на місцевому рівні. За моєї пам’яті тільки одна жінка, а саме Ірина Рекуш, очолювала партію («Реформи і порядок» – авт.), однак вона була депутаткою ще тоді, коли не було партійних списків, – підсумував Володимир Чубатий.

Нещодавно на нашому сайті (gazeta1.com) завершилося опитування, у якому ми запропонували своїм читачам і читачкам відповісти на запитання: Чи важче жінкам досягнути успіху на керівних посадах у владі?

Як бачимо, більшість респондентів (39%) відповіли, що і справді – жінкам важче досягти успіху у владі через існуючі у суспільстві стереотипи. Частина респондентів (16%) мають зовсім протилежну думку і вважають, що жінкам легше досягти успіху у владі, ніж чоловікам. Про те, що рівні можливості мають чоловіки і жінки, відповіли 15% опитаних. А майже третина тих, хто взяли участь у голосуванні, вважають, що стать у досягненні успіху значення не має.

Докторка політичних наук, професорка кафедри політології Волинського національного університету імені Лесі Українки Оксана Ярош зазначає: «Жінки складають більшість населення України, їх більше серед людей, які мають вищу освіту. І коли у владі недопредставлена така потужна сила, то суспільство втрачає величезний потенціал, досвід жінок і їхнє бачення розвитку країни. Політика не буде продукувати якісних рішень. До слова, дослідження громадянської мережі «Опора» 2020 року показало, що жінки-депутатки у парламенті ефективніші за чоловіків.
Збільшувати кількість жінок на рівні прийняття рішень – це міжнародні і національні зобов’язання нашої держави. Робота у цьому напрямку потребує зусиль, бо шлях жінок у політику і діяльність у ній − складний. Щоб захотіти брати участь у політиці, жінка має перерозподілити свій час на добу, бо домашня та доглядова праця переважно на її плечах. Коли жінка йде у політику, то вона наражається на цілу низку гендерних стереотипів і упереджень. Якщо молода, то нічого не знаєш і коли заміж…Якщо не дуже молода, то пора вже внуків няньчити. У політиці теж боротьба і конкуренція. Однак нам треба змінювати ставлення суспільства до жінок у політиці. І також треба змінювати ставлення до політики загалом, розуміючи, що політика – це складна і важлива справа, але лише через політику ми можемо змінити правила і норми врядування в Україні.

Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу

Джерело: ПЕРШИЙ онлайн