Уродженець Тернопільщини, а саме Підволочиська очолив Службу військового капеланства Збройних Сил України.
12 жовтня в Україні визначено День військового капелана. І сьогодні мова піде саме про цю військово-духовну спеціальність. Є нам сьогодні про кого розповісти — є історії, які надихають, є люди, приклад яких показує, що таке справжня відвага, віра та любов до України. Саме таким є Олександр Миколайович Вовкотеча — уродженець селища Підволочиськ, який відповідно до наказу Головнокомандувача ЗСУ 22 вересня 2025 року очолив Службу військового капеланства Збройних Сил України. Ми щиро пишаємось нашим земляком!, – йдеться в повідомленні Підволочиської селищної ради.
Олександр народився у сім’ї військовослужбовця. Його батько — підполковник у відставці, а мама завжди була поруч, підтримувала і виховувала у любові та доброті. Змалку Олександр виховувався у християнському дусі. Мама Олександра ділиться, що важливу роль у його духовному становленні відіграв місцевий священник, отець Михайло Валійон, парох парафії Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Підволочиську (Заднишівці). Тоді, у 1990-х, коли в школах ще не викладали християнську етику, саме при церкві відбувався катехизм.
Юний Олександр охоче відвідував заняття, допомагав при церкві і вперше відчув Божу присутність у своєму житті.
Олександр добре навчався, закінчив Підволочиську школу №1 (тепер Підволочиський ліцей) із золотою медаллю. З дитинства він був спокійний, добрий і порядний, мав глибоку віру і прагнення служити — не лише словом, а й ділом.
Із 2014 року Олександр Вовкотеча пішов на фронт. Війна стала для нього не лише випробуванням, а й ще глибшим пізнанням Бога — серед втрат, болю, братерства та взаємної підтримки. Саме там він переконався, що справжня сила воїна — не лише у зброї, а в душі, яка не зламалась.
Сьогодні полковник Олександр Вовкотеча — начальник Служби військового капеланства Збройних Сил України, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Його брат Сергій та дружина Наталія також є учасниками бойових дій, які брали безпосередню участь у захисті України. У 2018 році Наталія воювала під Попасною. Це — родина, для якої служіння і любов до Батьківщини стали життєвим шляхом.
Коли Олександр приїжджає додому, він разом із дружиною, дітьми та батьками обов’язково відвідує свою рідну церкву — Успіння Пресвятої Богородиці в Заднишівці. Там — його коріння, його віра, його сила. Бо місія капелана — це не просто служіння. Це поклик серця. Це служіння Богові й Україні. Це ті, хто допомагають вистояти, коли вже не залишилось сил, хто є оберегом душі кожного українського воїна.
Нехай Господь благословить його на новій відповідальній посаді, а Україна завжди має таких вірних і світлих синів.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
2592