Війна змінює життя. Хтось виїжджає. Хтось вдома чекає повернення рідних з війни. Хтось волонтерить. А хтось — стає до бою. Сьогоднішня розповідь про «Адвоката» зі Зборівщини з 50 окремої артилерійської бригади.
Роман родом зі Зборівщини Тернопільської області, до повномасштабного вторгнення працював у юриспруденції. З початком великої війни — пішов захищати країну. Його рішення не було спонтанним.
«Мене з дитинства виховували з патріотичними поглядами. Коли почалася війна, я знав — рано чи пізно піду. Це було питання часу».
Символічно, у День Незалежності України, завершивши всі адвокатські справи, Роман добровільно мобілізувався через районне ТЦК та СП. Попереду були навчання, випробування і шлях, який назавжди змінює людину.
Базова загальновійськова підготовка в Україні, потім — фахове навчання у Великій Британії. Повернення. Артилерія. Гармата 2С1 «Гвоздика».
У грудні 2022 року він уперше відчув себе артилеристом. З січня 2023-го — регулярне виконання бойових завдань. Навідник. Згодом — командир гармати. День і ніч — виїзди, розрахунки, коригування, постріли. Робота, від якої залежить життя побратимів і результат бою.
У попередній бригаді Роман отримав поранення. Під час повернення з позицій авто потрапило під удар ворожих FPV-дронів. В мить загинуло троє його побратимів. Двоє — були поранені. Роман отримав важку контузію.
Він не пам’ятав, як усе відбувалося. Не пам’ятав дороги. Не пам’ятав болю.
Згодом побратим розповів: вони йшли пішки майже два кілометри до евакуаційного автомобіля. Домедичну допомогу надав механік-водій. Далі — стабпункт. Шпиталь. І лише там почала повертатися пам’ять.
Три місяці лікування. Три місяці відновлення. Три місяці тиші після вибухів, у якій особливо гучно звучать імена тих, хто не повернувся.
Після поранення Роман отримав статус обмежено придатного. Для когось це могло б стати крапкою. Для нього — стало новим розділом.
Він повернувся до служби, тепер у новоствореній 50 окрема артилерійська бригада. Взявся до справи, яку знав раніше і вмів її робити найкраще.
«Мені запропонували службу в юридичному відділі. Я погодився, бо розумію потреби хлопців. Я був там. Я знаю, через що вони проходять».
Його бойовий досвід став не просто спогадом — він став інструментом допомоги. Тут, у тилу підрозділу, він продовжує боротися — за справедливість, за підтримку, за кожного військовослужбовця.
На запитання, що б він порадив тим, хто через поранення або обставини змушений змінювати свою спеціальність, Роман відповідає просто:
- «Прислухатися до себе. Не боятися змін. Навіть у війні потрібно рухатись далі й залишатися корисним Україні та її Збройним Силам. Особливо тепер».
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
6861